Головна

Автор: Selena

Раз уже приїхали, раз уже нарили землі, раз уже моє хазяйство чіпаєте — давайте робити все по-хазяйськи. У мене картопля ще не саджена. Шість мішків у сараї лежить. Он те поле, від бані й аж до самого паркану — двадцять довгих рядів. Лопати є в підсобці. Вперед до праці
Життєві історії 0
Марина стояла у дверях в одній шкарпетці — другу стискала в руці — і дивилася, як її Костя вантажить у багажник свого «Дастера» розкладний мангал і три здоровенні
На кухні мати сиділа біля плити і дивилася, як у сковорідці рум’яняться пухкі пиріжки. Дівчина підійшла, сіла просто на підлогу і пригорнулася до маминих колін. Більше нічого не було треба. Ось воно, щастя — рідні обійми і знайомий з дитинства запах маминого тіста. — Згорять же ж, Валю! — спохопилася матір. — Нічого, я і такі з’їм
Життєві історії 0
— Та чому ж ви раніше не сказали?! — голос Валі зірвався на хрипкий шепіт, а пальці так стиснули слухавку, що аж кісточки побіліли. — Боже ж мій,
Чоловік у неї хоч і не красень, зате лагідний, її і дітей на руках носить. А тебе жаба душить! — Душить! От чого комусь усе, а іншим — нічого? Ні шкіри, ні пики, а діти в них — просто як з картинки! Звідки в таких батьків такі красиві діти?! — Та генетика це! Мій чоловік казав, що батько в Галі писаним красенем був
Життєві історії 0
— Матінко рідна, та хіба ж то чоловік?! Якесь непорозуміння, їй-богу! Невже Галина сама не бачить, за кого заміж зібралася? Маленький, щупленький, страшненький, як смертний гріх! Ні вродою,
На невеликій кухні запаморочливо пахло смаженою картопелькою з цибулею. Віктор її просто обожнював і міг їсти хоч тричі на день. — Ой, ти ж з дороги, голодний! — стрепенулася мати й підняла кришку зі сковорідки, звідки смачно шипнуло гарячою олією. — Зараз нагодую, сідай
Життєві історії 0
— Мам, я вдома! — гукнув Віктор, ледве переступивши поріг і втомлено стягуючи з плечей куртку. І тієї ж миті за стіною знову пролунав глухий, болісний зойк. Їхній
Я ж тут, по суті, не лише чоловік, а й гаманець. Я плачу за комуналку, купую продукти, одягаю його — хоча, давай відверто, не зобов’язаний. А він до мене як до порожнього місця! — Ну ти ж дорослий чоловік, — важко зітхала вона. — А він іще дитина. Ти маєш бути мудрішим і розуміти. У тебе ж своїх дітей не було, от ти й не знаєш, як це
Життєві історії 0
Ох, якби мені ще кілька років тому хтось сказав, що мою, з такою любов’ю омріяну родину розіб’є не коханка, не втручання родичів і не життєві кризи, а один-єдиний
Приходжу з чергування, а в коридорі пакет фірмовий лежить, донька крутиться біля дзеркала, на дивані лахи нові розкидані, — згадує Галина. — Я одразу все зрозуміла. Те, чим я просто милуюся і не можу собі дозволити, Люда — мати-одиначка, яка живе за мій кошт і їсть за мій кошт, — легко собі купила, щойно завелися якісь копійки. — Я сама заробила! — обурилася донька на претензії матері. — Це мої гроші, і я маю право витратити їх на себе
Життєві історії 0
— Тоню, ну які в неї можуть бути «свої гроші»?! — обурюється Галина, нервово стискаючи телефон. — Ти не плутай праведне з грішним. Ти ж не знаєш, як
— Ах ви, хапуги! Торгаші кляті! — заволав він своїм фірмовим, командирським басом, від якого дрижали шибки. — Та щоб я, старий хворий батько, рідній невістці за шмат мʼяса платив?! Та щоб я свою кровну пенсію вам віддав?! Кровопивці! Я до них з відкритою душею, а вони мені лічильник вмикають! Та ні копійки ви від мене не отримаєте
Життєві історії 0
У нашому суспільстві чомусь намертво, мов цвяхом, прибитий один залізобетонний стереотип, який не піддається жодній логіці: щойно людині стукає шістдесят п’ять, вона автоматично отримує негласне право накинути на
Про те, як я кришу цибулю: «Навіщо такими здоровими шматками, це ж не суп!». Про те, що я кладу продукти в холодильник не на ту полицю: «Ми ж домовилися: верхня моя, середня твоя». Про те, як я мию посуд: «Ти не відмиваєш обідок у каструлі, там же лишається наліт, хіба не бачиш?». Про те, що кішка лізе на диван: «Я ж сказав, кішка має бути тільки на своєму місці». До слова, ніякого «свого місця» він їй запропонувати не спромігся, зате ганяти з дивана — це ми завжди перші
Життєві історії 0
Ми познайомилися на дачі у спільних друзів — Світлани та Миколи. Був кінець серпня, у повітрі густо пахло антонівкою і димом від мангала, а все довкола здавалося трохи
Справжня любов не міряється кількістю візитів, спечених пирогів чи розданих порад щодо ремонту. Вона — у вмінні дати простір, вчасно почути і, що найголовніше, вчасно піти
Життєві історії 0
На схилі літ одні мріють про тихий спокій і родинне тепло, інші ж до дрижаків бояться самотності. А дехто з легкою душею запевняє: от вийду на пенсію, буду
— Можеш забути, що в тебе є діти й онуки! І не дзвони нам більше! — не тямлячи себе від люті, кинув на прощання 35-річний син Максим. Ніна Василівна повільно опустилася на пуфик. Притиснула тремтячі руки до щік, чекаючи від себе істерики, але сліз чомусь не було. Замість них душу заполонило відчуття величезного, трохи лячного, але такого довгоочікуваного полегшення
Життєві історії 0
З виходом на пенсію життя жінки закінчується, і вона має повністю розчинитися в онуках, ставши цілодобовою безкоштовною нянькою. Адже так досі багато хто в нас думає? Сьогодні я

You cannot copy content of this page