— Ну що, думала хитріша за всіх? — з такої фрази почала розмову по телефону Марина Львівна. — Ви про що? — Про те, що не смій промивати мізки моєму синові, чуєш? Дружин у нього може бути скільки хочеш. Сьогодні ти є, а завтра розлучився. А мати в нього одна
— Свекруха знову прийшла на ніч дивлячись. Часом Світлані здавалося, що Марина Львівна зовсім нічого не знає про правила пристойності. Тому що виховані люди в такий час удома
— Зробимо весілля! Складемося і зробимо! Я подивилася, потрібно тисяч сто. У мене є тільки десять, але ти за мене вклади ще 40, а я потім тобі віддам, як з’явиться, — із захопленням вимовила жінка. — Ми зробимо за свій кошт весілля двом дорослим лобам? Та ти що, жартуєш?
— Терміново приїжджай! Потрібно поговорити! — ошелешила старшу доньку несподіваним дзвінком Оксана Дмитрівна. — Не можу, я на роботі, — прошепотіла в слухавку Катя, боячись, що її почує
Вона готувала, прибирала, прала, доглядала за Борисом, встигала робити уроки за двох і не забувала про майбутню свекруху. Раз на три дні до них приходила «інспекція». Марія Гаврилівна перевіряла, чи нагодований синочок, чи чисто в квартирі й чи все добре в дітей. Ганна втомлювалася, але дуже намагалася сподобатися, і Марія Гаврилівна не скупилася на похвалу
Це було давно, коли ще справжні романи зароджувалися в студентських їдальнях. Так трапилося з нашою героїнею Ганною. Сиділа вона якось, поглиблена в конспекти, і готувалася до важливого заліку,
— Ти мене почув? — перепитала Ганна Валентинівна в сина. — Цей торт не можна їсти. Я буду його дарувати своїй подрузі. Бачиш, на ньому напис? — Бачу, звичайно, — не відриваючи погляду від комп’ютера, пробурчав Анатолій. — Удома чого не залишила? — Не довіряю твоєму батькові
— Ти мене почув? — перепитала Ганна Валентинівна в сина. — Цей торт не можна їсти. Я буду його дарувати своїй подрузі. Бачиш, на ньому напис? — Бачу,
— Скільки ти хочеш за своє мовчання? Не рахуючи того, що я виділю тобі грошей на позбавлення від дитини, підкину за моральний збиток і на послуги найкращого в місті психолога, якщо це буде потрібно, — буденно промовив, ніби вів мову про розпродаж у відділі жіночої косметики
Я вимкнула свій телефон, який останні хвилин п’ять буквально розривався від наполегливих дзвінків Ярослава. Слідом постукали у двері. Придушивши внутрішнє роздратування, я навшпиньки кинулася до дверей, подивилася у
— Антоне, ось ти як баба, усі плітки збираєш! — відмахнулася Антоніна, не обертаючись. Вона помішувала щось у каструлі. — Ну так, посварилися вони з Василем. А як ще, якщо він безперспективний і безхребетний слинько? — Ага! Напевно, саме це Людка з сусідом на своєму ліжку обговорювала?
— Твоя сестра приїжджає? Знову? — Антон був явно невдоволений приїздом Людки, рідної сестри його дружини Антоніни. Він відклав планшет, його брови зійшлися на переніссі. У їхній невеликій,
— Інвестиційна компанія «Пані пенсіонерша». Чули про таку? — Наталя пожвавилася, ніби їй самій було цікаво дізнатися відповідь. — Боже мій, та ви що? Реально? У нас усі пенсіонери там! Сусіди наші вже всім дітям квартири купили, тепер онукам відкладають. І все завдяки цій компанії
— Ну що ви, справді, живете, як жебраки? Нічого-нічого, я-то з вас людей зроблю! — вигукувала племінниця Наталя. Вона щойно приїхала до своєї рідної тітки Валентини та її
Ірина продовжила нарізати ковбасу. Сьогодні з шостої ранку вона, немов заведена, працювала на кухні. Салат «Олів’є», «Східний», «Гранатовий браслет», «Сирний» і ще бозна-який… Нарізавши ковбасу, Ірина красиво й акуратно виклала скибочки на тарілку. Тепер на жінку дивився величезний шматок сиру. Його теж потрібно було порізати. Одна скибочка, інша, третя
— Сергію, перевір картоплю на салат. Якщо вже м’яка, то можна вимикати, — попросила Ірина. — Зараз подивлюся, — озвався Сергій. Ірина продовжила нарізати ковбасу. Сьогодні з шостої
— Що? Ти приготувала біляші?.. Подавай одразу з активованим вугіллям. Хоч не так сильно отруїмося, — поблажливо пирхнула свекруха Зінаїда Миколаївна. — Зіно, ну чого ти. Не бурчи. Давай хоч спробуємо спочатку. Раптом дівчина й справді все зробила як треба? — заступився за невістку Олександр Петрович
— Що? Ти приготувала біляші?.. Подавай одразу з активованим вугіллям. Хоч не так сильно отруїмося, — поблажливо пирхнула свекруха Зінаїда Миколаївна. — Зіно, ну чого ти. Не бурчи.
Столи ломилися від частувань, жінки напекли пирогів, а чоловіки принесли міцних напоїв. На вихідних молодята з’їздили в місто, поїли пломбіру, якого в селі тоді й не бачили, та в кіно сходили — така в них була перша, скромна шлюбна мандрівка
Ця історія трапилася з моєю двоюрідною бабусею, Орисею. Спочатку, коли вона нам її розповіла, ми не повірили, подумали, що це якийсь анекдот, смішна вигадка. Але потім, коли ми

You cannot copy content of this page