Головна

Автор: Selena

— Наталю, ми, звісно, візьмемо онуків, але тут така справа, у нас з татом… буде дитина. Пам’ятаєш, ми дуже хотіли другого, але тоді нічого не вийшло, а ось тепер… — Яка дитина? У тата інша жінка? — не зрозуміла дочка, а коли зрозуміла, здивувалася: — Мамо, ти що, тобі ж вже сорок шість?
Життєві історії 0
Тетяна давно прокинулася, але вдавала, що спить. Не хотіла, щоб Андрій це зрозумів. Вона думала про те, що їй увечері дочка сказала: «Мамо, Гліб взагалі мене не розуміє,
— Бабусю, ми відпочивати приїхали, не працювати, — сказав Кирило й подивився на брата. — Ясно. Ну відпочивайте, — зачерпуючи воду з бочки в лійку, тільки й сказала жінка. — Де тут річка? Мама сказала можна буде сходити, — запитав, не відриваючись від телефону, старший онук
Життєві історії 0
— Мамо, що з ним возишся, він тобі ніхто, чужий син. Ти б так Микиті з Кирилом рада була, — дочка невдоволено відвернулася, кидаючи у відро свіжовикопану картоплю.
— А от чоловік у неї — дуже симпатичний. І що він у цій Світлані знайшов? — А як вона одягається? Жодного почуття стилю! — А її прикраси! Суцільний несмак! — Мені здається, що вона взагалі не миється. Вона як прийде, такий одразу запашок з’являється
Життєві історії 0
— Не можу повірити, що ти це зробила?! — Світлана з якимось особливим трепетом дивилася на подругу. — А що такого я зробила? — Наталя усміхнулася. — Всього
Вже будучи дорослою, я зрозуміла, що бідність сильно ранить дитячу психіку. Бідність залишає свій слід на все життя. А тоді, час ішов, але мої мрії так і залишалися мріями. На випускний вечір я не пішла, сказала, що хворію
Життєві історії 0
Я виходила з магазину, коли мене зупинила жінка безпритульного вигляду. — Пані, не допоможете грошима, для Вас сотня — тьху, а мені вона життя врятує, — канючила вона,
Стас привіз кавун і диню — вже з’явилися, треба ж! Ріже на дольки, всіх пригощає. Я свою тарілку простягнула: — Стасе, дякую, і де ти таку диню купив, адже ще не сезон! І прямо в мій день народження, ну й чоловік у тебе, Аліночко, для своячки постаралася
Життєві історії 0
Вирішила я поїхати на дачу суботнього ранку. У п’ятницю ввечері, ти ж знаєш, ті жахливі затори, що й не продихнеш. Вітя, звісно, засмутився, але що поробиш? Було б
— Та бліда вся, худа, руда й у веснянках. Не зрозумію, що мій Валерка в ній знайшов, каже, що Анька його — як модель струнка. А по мені й дивитися ні на що, не дай Бог онуки на неї будуть схожі
Життєві історії 0
— Ну я не можу з неї, Тома, наче нормальна, а корчить із себе невідомо що! Я їй запропонувала біле Маринчине плаття весільне, племінниці моєї, так вона ні
— О! Мала! — вигукнув він. — Я весь час забуваю твоє важке ім’я, чудне. — Нормальне в мене ім’я. — Та пам’ятаю. Вже пожартувати не можна! Віолетта. Римується з літом. Літнє ім’я — круто ж! Що тут робиш? Він був уже добряче піддатим. Не знаю, чому я не сказала йому в лоб, що відчуваю — я б цілком могла після двох келихів. — Ми зі Свєтою тут, на веранді сидимо
Життєві історії 0
— Післязавтра він одружується, а ти так і не сказала йому нічого! — обурювалася моя подруга, Свєтка. — І гаразд би ти жила своїм життям, але ж не
— Так повірити не можу, тітка та каже, що у неї знайома в паспортному столі працювала, так у нашої Ларисочки давно вже закордонний паспорт є! Що вона не в селі, а в Туреччині щороку відпочиває, уявляєш, Клава? І що у Ларочки нашої багаті коханці жили, що від дружин нібито у відрядження їхали, а самі, значить, у нашої Ларочки прохолоджувалися
Життєві історії 0
Наша Тетяна Петрівна, сусідка, як шалена, дзвонила у двері до Ніни, мало не вибиваючи їх. Вона навіть грюкала кулаками, бо новина, яку вона щойно дізналася, просто розпирала її!
— Квіти тобі. І ось, пиріжків напекла. Твоїх улюблених, з капустою. Я взяла згорток. Теплий. Пахне домом. Дитинством мого Володі. Тим життям, якого більше немає. — Дякую. А валіза навіщо? — Переночувати хочу. Якщо не проти. Поговорити потрібно. Серйозно поговорити
Життєві історії 0
У двері подзвонили, коли я вже готувалася до сну, доїдаючи “Мівіну” із пакета за переглядом серіалу. Відкривши двері, я побачила Антоніну Дмитрівну. Свекруха стояла на порозі з великою
— Максиме, все обійшлося. Ось сиджу на дивані, вже вдома! — А я у тебе під вікнами стою, — пролунав його голос, сповнений турботи. — Вирішив, що тобі, можливо, знадобиться моя допомога. Не міг просто поїхати. Зоя підійшла до вікна, усміхнулася, і сказала: «Ну, раз так, то заходь на чай. Будемо ділити цей вечір»
Життєві історії 0
Зоя їхала в старому, але такому звичному автобусі, що щодня, мов вірний кінь, віз працівників фабрики до роботи. Він забирав людей чітко за розкладом біля зупинки, де збиралися

You cannot copy content of this page