Головна

Автор: Selena

– І це все?! – здивовано вигукнула вона. – Та що ти, кохана! – радісно відповів Семен. – Яке там усе! Це тільки початок! Тут посуд і постільна білизна. А тут книжки, свічки. Про всяк випадок. Раптом світла не буде. Ще мило і пральний порошок. Коли всі речі було перенесено, Семен і Олеся стали їх розбирати і розкладати по місцях. При цьому вони звірялися зі списком. Коли все розклали і перевірили, настала ніч. Пора було лягати спати. – Важкий сьогодні день був, – промовив Семен, засинаючи. – Якби ти знала, скільки мені довелося винести всього. Адже поки я речі збирав свої, Ірина постійно поруч була, – фантазував Семен
Життєві історії 0
Ірина вийшла з кухні й подивилася на годинник. У цей самий час, але з вітальні, вийшов Семен. І виніс звідти ще одну зібрану валізу. Він поставив її поруч
— Приїхали вони з Артемом до свекрухи після тривалої перерви в кілька тижнів, а та з животиком! І таким уже пристойним, місяців 5 напевно. Сестра не сказала ні слова, і сама сваха промовчала. Так, зараз і пізніше матерями стають вдруге або втретє, і я б нічого не сказала, якби не з’ясувалося, що цю пізню дитину, пані зібралася без чоловіка підіймати на ноги! – продовжує Ксенія. — У неї розум є? В її роки, та без чоловіка. А утримувати її хто буде? – обурена подруга
Життєві історії 0
— Ні, я незадоволена їхнім шлюбом, потрапила моя Настя як курка в окріп із цим заміжжям, – засмучено відповідає на запитання подруги Ксенія. — Ой, а що таке?
— З нянею, гроші напевно черговий мужик дав, няня Ірині й зателефонувала, так і так, мені за тиждень ще оплачено, а як далі – вирішуйте, якщо опіка прийде, то я змушена буду Тимофія їм передати. Ну і все, Ірина одразу ж полетіла і хлопчиська до себе притягла. Ми думали, що на кілька днів, а з’ясувалося, що вона його хоче залишити. — Я йому хрещена, у мене ближче за Настю подруги не було, – заявила Ірина чоловікові і свекрусі. – Тимоху ніхто не візьме, йому в дитбудинок йти? Не переживай, ми його квартиру здамо, хлопчик отримуватиме пенсію, ми оформимо опіку, а потім, можливо, усиновлення
Життєві історії 0
— Люди довго думають, чи брати в сім’ю дітей родичів, і не завжди позитивне рішення ухвалюють, а тут абсолютно сторонній хлопчисько, – злиться Лариса Олегівна. — Ну справді,
— Мамооо… Вона пішла. Я не могла її наздогнати… – ридала Ліза, коротко і судорожно схлипуючи. – Я до мами хочу-у-у-у. Коли вранці вона розмазувала ложкою по тарілці кашу, приїхав тато. Ліза вискочила з-за столу, з криком кинулася до нього. Тато підхопив її на руки, притиснув до грудей, а Ліза заглядала за татове плече, але мами там не було. — Мама вдома мене чекає? – з надією запитала вона. — Ні. сонечко. Вибач, треба було відразу тобі сказати. – Тато опустив Лізу на підлогу, не дивлячись їй в очі. – Мама… вона стала янголом
Життєві історії 0
— Бабусю, а коли мама з татом приїдуть? – Ліза стояла поруч і пильно спостерігала, як бабуся перевертає черговий млинець. – А чому ти плачеш? — Тому що
— Добрий день, не підкажете, що у 84 квартирі відбувається… — У сусідів?! – здивувалася жінка, – Так там давним-давно ніхто не живе. — Що ви! Там постійно плаче дитина ночами! Але жінка тільки знизала плечима, і поспішила у своїх справах. Може просто наснилося? Ну вже ні! Це точно був дитячий плач, реальний. Через постійне занепокоєння і недосипання Наталя змарніла, зблідла і стала виглядати розгубленою
Життєві історії 0
Страждаючи від безсоння вкотре, Наталка знову чула несамовитий дитячий плач з сусідської квартири. “Та що зрештою з цією дитиною!? Невже батьки нічого не можуть із цим зробити!?” Вона
— Зінаїда знову для доньки гроші по рідні збирає, – повідомила мені телефоном мама, – Валька ж ось-ось восьму дитину на світ приведе, Господи, куди їм стільки! Клич двоюрідної маминої сестри Зінаїди по рідні з проханням дати грошей лунає ось уже 10 років із регулярністю видачі заробітної плати. Бо розуму немає ні в Зінаїди, ні в доньки її. А ось родичі є, небагато, щоправда. Тому і щомісячні збори на користь голодуючих давно і міцно всім набридли і лягають тяжким тягарем на наші сімейні бюджети
Життєві історії 0
— Зінаїда знову для доньки гроші по рідні збирає, – повідомила мені телефоном мама, – Валька ж ось-ось восьму дитину на світ приведе, Господи, куди їм стільки! Клич
— А ти впевнений, що я сподобаюся твоїй мамі? Знаєш, я дуже хвилююся, раптом що небудь піде не так? Розсміявся і поцілував її у веснянкуватий кирпатий носик: — Перестань, у мене найкраща мама у світі. І ти обов’язково їй сподобаєшся. Вероніка тихенько зітхнула. Ні, Андрій все таки помилявся. Найкраща мама була не в нього, а в неї. Добра, спокійна, турботлива, Інна Тимофіївна привітно зустріла майбутнього зятя, ненав’язливо запропонувала допомогу в підготовці до весілля, запитала, що Андрію приготувати на вечерю. І взагалі поводилася так доброзичливо, що він одразу відчув себе так, ніби приїхав додому
Життєві історії 0
Вероніка розплющила очі й завмерла, вдивляючись у темряву. Її розбудило дивне шарудіння і тихий, схожий на подих вітру, шепіт. Мороз пробіг по шкірі молодої жінки, і вона щільніше
— Без дачі б не вижили, – каже жінка, – все ж таки овочі, фрукти, заготовки свої. Знаєш, зайвий раз намагаюся на дачі переночувати, щоб одній побути. Шкодую тільки, що другий онук прийде на світ вже в холодну пору року. Я від першого їхнього немовляти ще не відійшла: дуже неспокійний хлопчисько, кричав цілодобово. Але щоразу, коли я відсутня у квартирі, щось, та зять у ній руйнує
Життєві історії 0
— Та краще б він не робив нічого, взагалі нічого, – сердиться Ірина Володимирівна, – ніж так! За ним усе одно: або переробляти, або чекати, поки сам не
— Що ж мені робити? — А я знаю, що тобі робити?! Ти коли в постіль з ним стрибала, мене не питала: “що мені робити?” — Я на третьому курсі в інституті вчуся заочно. У мене вдома мама і брати ще маленькі. Мені йти нікуди. І Олексій говорив, що ви давно живете як чужі люди. Він просто через дітей із вами живе. — Так?! – Люся відчувала, що її терпінню приходить кінець. – Ти мені номер телефону й адресу свою залиш, я з тобою зв’яжуся
Життєві історії 0
— Доброго дня, тут Олексій живе? — Так… А ви з якого питання? — Ви його мама? — Я?! Дружина! Дівчино, ви що хотіли? — Він зараз у
— А давайте, розкажемо одна одній про те, що колись зробили, а тепер страшенно соромно за це? Ми подивилися на неї з подивом. — Навіщо нам розповідати такі речі? – з огидою запитала Оля. – Щоб нам стало ще гірше? Ми ж збираємося тут щомісяця, щоб легше стало! — Ні, – відповіла Таня. – Давайте відчуємо, що раніше було гірше, але якось ми це пережили. — Дівчатка, ну давайте спробуємо! Психологи рекомендують
Життєві історії 0
Раз на місяць ми з трьома найкращими подружками влаштовуємо жіночий вечір. Знаєте – базікаємо, пліткуємо, скаржимося на своїх чоловіків, дітей і свекруху. Це допомагає пережити наступні тридцять днів.

You cannot copy content of this page