Мати чоловіків міняла як рукавички, що не рік, то новий вітчим. Дітей наробила трьох від різних, обидва – молодші за Наталку. Я в них була один раз і жахнулася просто: невже люди зараз можуть так жити? Шпалери обірвані, обмальовані, скрізь бруд і пилюка. Усе розумію: можна жити бідно, але дві дорослі жінки у двокімнатній квартирі не можуть порядок навести? Це як узагалі
— Я цю Наталю відразу терпіти не могла. Висла вона на нашому синові, проходу йому не давала, – каже Ірина Едуардівна. – І взяла-таки змором – сповістила, що
— Ти ж міська. От і поїдемо в місто. — Якщо дитячий будинок у місті, то звісно міська. Я ж не пам’ятаю. Мала була. А мама як? Це ж твоя мама, їй уже допомога потрібна. Та й ми як у місті з трьома дітьми? – Валя навіть сльози крадькома змахнула. — Усе! Не обговорюється. А ти приведи себе до ладу. Страшно дивитися. Шкіра та кістки. М’яса не наросло. Валя з Вірою жили дружно. Віра, пам’ятаючи себе в молодості, жаліла її. А вже онуки коли пішли, то й зовсім стала оберігати
Іван привіз наречену Валентину до свого села, до батьківської хати. Мати зраділа, у тридцять із гаком років син нарешті вирішив одружитися. Нагулявся. Приїхав. Допомога їй буде на старості
— Ой, Олю, а я й не бачу. Як там у Сергія справи? Як здоров’я, як загалом? — Терпимо, хоч і важко зараз, особливо з грошима, – відповіла Ольга і запитала, своєю чергою, що ж Діма братові не дзвонить і не відповідає, підтримав би… — Підтримав би? – раптом єхидно протягнула дружина брата. – Ви до нас опустилися, підтримка потрібна була, треба ж? А я ось що скажу: не все вам панувати і з панського плеча нам кидати свої недоїдки! Є справедливість на світі, тепер ви – як усі! А то надто жирно жили! Діма не дзвонить? А тому що Діма пам’ятає, як кричав на нього твій Сергій, як подачки нам пхав. Що, грошей не стало вистачати? Поживи тепер нашим життям
— За язик я її не тягнула, сама мені запитання поставила про те, як зараз у Сергія справи йдуть, ну я і відповіла, без якоїсь поганої думки, зрозуміло,
— Ну вічно в тебе грошей немає, – закочує мама очі. – Одна й та сама пісня. Ну чому я ніколи ні в кого не позичала? Я навіть зараз, навіть із пенсії, примудряюся відкладати, а ти живеш одним днем. Не кажи мені, що витрати великі. Все одно по крапельці можна було б робити якісь накопичення. Ні, у тебе то в дівчаток іменини, то їм у садок треба щось, то у вас змішувач полетів
— І без неї не можу обійтися, де мені ще перехопити до зарплати, і слухати її просто вже сил ніяких немає, – зітхає Антоніна. – Щоразу такий винос
— Валерію Миколайовичу, можна вас кілька слів? – запитала вона, перегородивши викладачеві прохід. — Мені трохи ніколи, – спробував відмовитися він. — Нічого, хвилинку, думаю, знайдете для майбутньої родички, – не поступилася Катя. Валерій зашипів на неї. — Тихіше говори, – попросив чоловік. – Яка ще родичка? Що ти несеш, Соколова? — Як яка? Дашка дитину чекає. Буде вам син, мені племінник, – відповіла Катя
Сестри Дарина і Катерина ні характером, ні зовнішністю не були схожі одна на одну. Старша пішла в маму. Повненька домосідка із задумливим поглядом. Даринка обожнювала малювати й вишивати,
— Час у спадок вступати, – нагадав дружині на десятий день “дбайливий чоловік”, – двокімнатна квартира не буде зайвою для нас, та й грошики мабуть у тещі є. — Зачекай трохи, у мене ні сил, ні бажання бігати оформляти документи, – дружина, як завжди, без доброго напуття з боку чоловіка, не збиралася нічого робити. — Потім відпочинеш, – защипнувши складку на животі у дружини, Іван подумав, що це мало спонукати Ольгу взятися за оформлення спадщини, і це спрацювало
Ольга монотонно вишкрібала пригорілий жир з дна каструлі залізною мочалкою, і одним оком стежила за рядженими в телевізорі. Одягнені в цікаві костюми наспівували відомі пісні. Ольга не те
— Єгоре Васильовичу, курку мені треба спіймати на суп. Не вмію я, та й рука, боюся, здригнеться, шкода. – Потиснула вона плечима. — Справа не хитра. – Єгор Васильович прихопив сокиру. — Ти тепер на вечерю приходь, супчиком нагодую. – Запросила сусідка, коли справу було зроблено. — Прийду. – Погодився Єгор Васильович, сам він майже нічого не готував, а вже наваристого курячого супу не їв кілька років
— Єгоре Васильовичу, доброго ранку. У дверному отворі з’явилася сусідка Люба, але Єгор Васильович цього не помітив. Підперши підборіддя руками, він задумливо дивився у вікно. Люба ж, швидким
— Бабусю, а коли я так навчуся? Чи навчуся? – Хвилювалася Валя. — А цього навчитися не можна. Це особливий дар. Але вже скоро тобі дістанеться. Мені уже дев’яносто шостий рік. Зажилася. Тільки пам’ятай, Валентино, сила в тобі буде велика, але використовувати її можна тільки на благо. Будуть приходити, просити приворожити, покарати кривдників і ще щось – не смій. І сама нікого не ображай, не роби помсту за образи. Там такі суди вершаться, не тут. – Повчала баба Оля, зводячи очі до неба
— Бабо, Олю. Бабо, Олю. – Трохи голосніше кличе Валя, бачачи, що бабуся не реагує. — Що, маківка моя? – Запитує баба Оля, не відриваючись від роботи. За
Алла потягла чоловіка до картопляної грядки. Серед соковитих, нещодавно викопаних бульб лежав згорток. Боря з подивом роздивлявся іржаві шпильки, голки, сплутане волосся, іржаві дріт і ключ, погнуті леза бритви. Усе це було перемотано товстою чорною ниткою. — Пару годин тому знайшла іржавий підклад. Так злякалася, що одразу в будинок забігла. Не знаю, що робити
— Алло, борщ! – крикнув Борис, заходячи в будинок. — Та постривай ти…, – Алла буркнула собі під ніс, – Борю, біда! Подивися, що в городі знайшла! Алла
— Нічого Зойку не проймало, ні позбавлення кишенькових грошей, ні розмови, ні те, що ґаджети відібрали, ми по-всякому пробували вже, але куди там!  І на облік поставили її в дитячій кімнаті, і могла на кілька днів зникнути з дому, – хитає Інна головою. Тривав цей період років три. Діана примудрилася в 10-му класі залишитися на другий рік, потім пішла, забравши документи зі школи. А у 18 років несподівано поведінка змінилася. Але ж вітчим уже її попередив, що після повноліття вона – на «вільних хлібах»
— Боюся тільки, що молодшенька моя може проговоритися. Вона з Зоєю не особливо дружна. Немов засвоїла ставлення до неї з боку свого батька, – ділиться з подругою Інна.

You cannot copy content of this page