Літня людина, пам’ять підводить, та й сама по собі людина така. Ось, здається, щойно кликала нас жити до себе в трикімнатну квартиру, а через хвилини кричить, що нам аби що в неї вкрасти, ось тут у неї гаманець лежав, де він? А він під подушкою лежить, сама ж його туди й засунула
— І тут я дізнаюся, що брат тепер ще з дружиною та переїжджають до бабусі! Тобто просто інтриг і задобрювання бабусі їм було мало, вирішили діяти рішуче, –
— Я так зрозумів, ти, Анюто, теж голодна до цього часу. Мовчки сіли вечеряти. Андрій їв з апетитом. Настя не плакала і теж трохи поїла. — Подзвони нашим мамам, – попросив Андрій, – скажи, що все гаразд, Настя більше не плакатиме… правда, Настя?
Треба щось робити, адже вона зранку нічого не їла… Настя, відкрий, ну хоч на хвилиночку… — Мамо, марно, нічого не допомагає, може, швидку викликати… — Аня, заспокойся, треба
Почалося все незабаром після виходу тещі на пенсію. У літньої пані зламалися разом холодильник і пральна машина. Засмутилася і розплакалася, Олена з чоловіком і донькою були якраз у неї. — Ну от як так? Де мені тепер нове купити з пенсії, та ще й одночасно?
— Мені іноді вже здається, що це не моя, а його мама, – зізнається Олена подрузі. – Ну, де не посій там і вродить, чесне слово. У мене
— Звідки молоко? Не тримаєш же корову. — У сусідів купила. — Гроші візьми. — Не візьму. А ще сама дам грошей. — Ось цього вже не треба. Подивися, нам усього нанесли, і гроші в мене є. І будинок до зими здадуть, переїдемо
— Куди вона тепер із дітьми? Одежинки і тієї й не залишилося, все пропало… ех, якби знати… так відсікли б вогонь. Люди перемовлялися тихо, сумно дивлячись на господиню
— До хати ходімо, нема чого сусідів потішати, – колишній тесть навіть не подивився на Гену, просто повернувся і зайшов до хати. — Валі немає, поїхала в місто, приїде завтра, – немовби, між іншим, вимовила Ольга Іванівна, поки заходили додому, але Геннадій зрозумів, що ці слова призначалися йому
— Що ти мовчиш, Геннадію? Аліменти майже шість років платив, виходить за чужу дитину? Я це так не залишу, ти промовчиш, а я до суду піду. Так і
— Усе можна купити, – вважає жінка. – Але коштує зараз усе так дорого. Туди сто гривень, сюди тисяча гривень, от і виходить уже непогана сума. У нас усе своє: м’ясо, яйця, овочі, морозилку влітку забиваємо під зав’язку ягодами, напівфабрикати робимо, заготовки різні
— І ось це «Ну допоможіть, ви ж можете», мене просто вже бісить, – зізнається подрузі Віра. – Хто її туди їхати змушував? Ми й так з її
— А ввечері зібралася їхати додому, сунулася в чоботи – заважає щось, – хитає головою Любов Вікторівна. – Подивилася, та й висипала з кожного чобітка по купці нігтів! Звичайних обрізків. Гидливо, звісно, але вона навіть значення цьому не надала, хоча й здивувалася: пристойна організація, а хтось такою нісенітницею страждає
— І я ніколи в це не вірила взагалі, вважала бісовщиною, я навіть відповідних програм по телевізору ніколи не дивилася, – засмучена Любов Вікторівна. — Дійсно, морок якийсь.
— Доведеться мамо, – стиснув губи Артем. – Коли я з Ритою розлучуся, ми з Олею жити почнемо. Ти не переживай, Олю тобі нічому вчити не доведеться. Це тобі не дитбудинок-Ритка. — Не смій, не смій Риту обзивати! І кидати її теж не смій
Над круглим столом з ажурною скатертиною горіла теплим світлом низько опущена люстра, створюючи відчуття затишку. На столі рівно розставлені тарілочки з красивою нарізкою. Салатик, фрукти. Не те, щоб
Вони навіть не намагалися прислухатися, коли раптом у лісову тишу врізався звук машини. Це був позашляховик, який дивом проїжджав у цей час. Водій і його пасажир допомогли жінкам сісти і, додавши газу, поїхали до станції, дорогою викликавши швидку
— Далеко ми зайшли… ти дорогу хоч пам’ятаєш? Я от зрозуміти не можу, куди ми забрели. — Ми дорогою йшли, а де вона тепер – не видно… слухай,
Якщо на Марію платять хороші аліменти, а на Дарину часто зовсім нічого, тепер молодша має роздягненою ходити? І котлет їй за вечерею не належить давати, нехай їсть одні макарони?
— Побачила на Даринці новий комбінезон і влаштувала мені чергову лайку на тему того, що я обділяю свою старшу доньку на користь молодшої, – розповідає Лариса. — Я

You cannot copy content of this page