— Тільки я ж знаю, куди вона всі ці речі поділа. У дальню шафу склала, в коробки. І ночами, коли думає, що ніхто не бачить, дістає, роздивляється… А як кроки на сходах – одразу ховає. Соромиться… — Чого соромиться? — Минулого свого. Бідності. Того, що колись щаслива була просто так, без грошей цих клятих… – баба Зіна зачинила альбом. – Але й це не найстрашніше
— Ну що, отримала своє? – прошипіла Рита, нагнавши Марію в коридорі. – Довела маму до нападу своєю жадібністю? Марія зупинилася, стискаючи в руках сумку з ліками. У
— Ух ти, яка… – прошепотів хлопець, немов боявся, що дівчина його почує. Він згадав, що в його речах, десь на антресолях є бінокль. — Почекай, почекай… – він рвонувся в передпокій, підхопивши табурет, і миттю знайшов на високих полицях у похідному рюкзаку старенький бінокль. Яке ж було його розчарування, коли спустившись на підлогу, він побачив, що дівчина навпроти зашторила свої фіранки
Сашко був у гарному настрої. Батьки купили йому невелику квартиру в двоповерховому будинку недалеко від його роботи. — Досить із нами телевізор дивитися, – серйозно сказала мати, –
Мишко відчинив ключем двері, і Лисий метнувся тінню відразу йому в ноги, за ним вальяжно виплив Пух. Вони навперебій лаяли Мишка, нявкаючи на всю квартиру за його пізнє повернення і свої порожні животи. Наливши води і насипавши корму, Мишко заварив собі останній пакет локшини і, повечерявши, впав у ліжко як підкошений. Ранок, що настав о третій годині дня, позначився дзвінком водолаза: «Пірнати їдемо чи як? А то я Федору ніяк не додзвонюся»
Ранок задався не відразу… Тобто він задався одразу, але не у господаря квартири, який мирно спочивав у ліжку після бурхливих пізньовечірніх посиденьок на іменинах друга. Якраз у той
Якщо ти не віриш у Санта Клауса, то, можливо. Можливо, ти просто розповіси мені про свою мрію? — А навіщо? Запитала в нього дівчинка і подивилася на нього так. Що Санті здалося. Ніби вона заглянула йому в саму душу. — Навіщо? – повторила вона. — Адже мені не потрібні ніякі подарунки. У цьому світі не буває чудес. І немає ніякого Санта Клауса. І можна купити дуже багато чого, тільки ось, – вона помовчала і додала. — Тільки от, грошей у нас немає. Зовсім немає. І ляльку таку ми не можемо купити. У нас на їжу навіть немає… Усі наші гроші ми віддали одній клініці, де пообіцяли вилікувати мою сестру
Ви ж знаєте. Що на Різдво у великих торгових центрах ставлять ялинку і влаштовують вистави з Санта Клаусом? Для залучення покупців. Ну, так от. Замовлений актор для цього
— Ах, ось воно що, – насторожилася дружина, – ось чому ти зранку тему про зраду завів. Значить, правда це?! — Ні, Оксанко, не зраджував я тебе. Пожартував я, позлити тебе хотів. — А це що? – ткнула вона пальцем у лист. У Якова затремтіли руки. — Дозвольте повідомити вам, що у вас є онук, Іванко. А стан мого здоров’я такий, що дні мої можуть бути полічені на пальцях. Мами моєї, Софії Михайлівни, уже немає. І нікого в нас немає, крім вас. Можливо, ви зглянетеся над рідною дитинкою і заберете його до себе після мого відходу
— Слухай, бабцю, а я ж тебе зраджував, – вирішив досадити своїй зовсім не старій, 55-річній дружині, Яків Степанич. В помсту за те, що та останнім часом не
Вона прийшла пізно, а в самої очі шалені-шалені. — Знаю, що тобі вже доповіли, тим краще. Я люблю його, а він мене. Борис залишиться тут, зі мною. Думаю, тобі краще поступитися нам будинком. Мені з дітьми переселятися складно буде, а ти один, тобі легше, – нахабно заявила Марина чоловікові. — З глузду з’їхала! У нас троє дітей, тобі погано живеться? Я тебе не відпущу, з роботи звільняйся і сиди вдома, – Юрій уперше підвищив голос на дружину
Історія, яку я хочу розповісти, трапилася в середині 80-х років. Звичайно, на погляд молодих, це дуже давно, а мені здається, що 80-ті роки були зовсім недавно. *** —
— Я твоя мати, а не чужа людина, – обурилася Надія Іванівна. – Маю повне право знати, як ви тут живете. До речі, я б до твого чоловіка уважніше придивилася. От скажи, навіщо йому костюм супергероя? — Мамо, який жах, ти рилася в нашій спальні, так?! Ще й у речах Петра? – закричала Лера. – Усе ясно, розмовляти марно. Давай мені сюди ключі. Сподіваюся, ти не зробила собі дублікат. Бо охорона знову приїде, більше твої візити сюди безкарними не будуть
— Мамо, дивись, квіти треба полити кілька разів за нашу відсутність, – пояснювала Лера Надії Іванівні. – Кота годувати самій не треба, тільки досипати. Там автоматична система, у
— Злодійка! Украла в мене сина. А подивитися на малюка хотілося. Клавдія Семенівна зробила це потайки. Серце відгукнулося хворобливою заздрістю, коли вона спостерігала, як Поліна Андріївна няньчить її онука. — Була б у Іванка інша дружина, і я б любила хлопчика. Так ця, погань, позбавила мене і сина, і онука. І звичне почуття неприязні й ненависті розгоралося в душі з новою силою. Полюбити дитину Тетяни Клавдія Семенівна не могла – це було для неї за межею дозволеного
У будинку Клавдії Семенівни трагедія. Єдиний син Іван одружився з дівчиськом із сусіднього села. Одружився, не запитавши благословення в матері. —Ти навіщо привів цю Таньку? Вона жебрачка, без
За два роки, забравши сина, Таня поїхала кудись в інше місто, до бабусі чи тітки, Ганна Василівна так і не зрозуміла, бо і з батьками недолугого чоловіка Тетяна всі зв’язки обірвала. Так і не дізналися вони, як склалося життя Тетяни й онука надалі. А ось Гриша продовжив жити весело і безтурботно. Не маючи ні постійної роботи, ні постійної жінки, ні постійного житла. Час від часу з’являвся у батьків, відіспатися, від’їстися, перехопити грошей і пропадав знову. Зараз Григорію було сорок п’ять, а мав він не кращий вигляд, ніж ровесники Ганни Василівни. З’являвся Григорій у матері завжди стабільно в день пенсії
Важко зітхнувши, Ганна Василівна прибрала до холодильника запечену курку, що вже охолола. Там же в холодильнику стояли дві салатниці з нехитрими салатами, нарізані акуратними шматочками сир і ковбаска,
Про стару, яка живе на околиці міста і займається чаклунством, Марина знала давно. Підслухала якось розмову матері з приятелькою. Та, розповідала, що відьма і приворожити може, і допомогти розбагатіти, і багато всього. Мати тоді уважно слухала і кілька разів перепитала адресу, щоб записати, вони тоді ще жили в старій двокімнатній квартирі, і мати загорілася ідеєю розбагатіти. Марина, щоправда, не знала, чи їздила мати потім до тієї старої баби, але гарний спадок батько отримав якраз десь за півроку, після розмови
— Не буде тобі з ним щастя. Інший тобі по долі йде. – Баба уважно дивилася на Марину. Дівчина ще сильніше зіщулилася під вагою цього погляду. — Як

You cannot copy content of this page