— Це просто якісь помиї! – Ніна Іванівна кинула ложку на стіл. Її невістка, Настя, почервоніла і вибігла з-за столу. — І під яким парканом ти знайшов цю недотепу?! – Ніна Іванівна подивилася на сина, Сергія. — Вона моя дружина, – спокійно відповів Сергій
— Це просто якісь помиї! – Ніна Іванівна кинула ложку на стіл. Її невістка, Настя, почервоніла і вибігла з-за столу. — І під яким парканом ти знайшов цю
— Донечко, сусіди і коляску, і ліжечко віддали, речі збирали всім гуртожитком! Добре все буде, впораємося, донечко, – втішала дівчину мама. — А Сергійко не приїжджав? — Приїжджав… зустріла біля магазину, з друзями на шашлики закупилися і поїхали на річку. Та забудь ти його, Бог суддя
— А, ну ж бо забирай свого шмаркача і чеши звідси! Подивіться на неї, грошей просити прийшла? Нахабна! Таня опустила очі і, стримуючи сльози, швидко покотила візок до
— І нетактовні запитання були, – згадує вона. – Ми ж навіть моїм батькам намагалися нічого не пояснювати, неприємно ж, коли до тебе буквально в труси лізуть. І підозри свекрух, і натяки сестри чоловіка, яка заводила розлогі промови, мовляв, спочатку на переривання біжать жінки, а потім хочуть вже дітей, а не виходить. Не прямо про мене говорила, але було неприємно. І промови її ж про те, що сім’я без дітей – не сім’я
Я стільки років на цю дитину чекала. Точніше, не цієї, а взагалі! – засмучена Алла. – Мені свекри постійно робили та й мої батьки ставили запитання: коли ж,
— Катрусю! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в коридор і насупила брови – біля стіни стояла її мама. — Мамо, ну що ти приходиш по мене… Я й сама можу дійти, між іншим. Не маленька. – говорила Катя, сердито дивлячись на матір
«У подружок мами молоді й красиві, а в мене ні. Моя більше на бабусю схожа, прикро дуже…» — Катрусю! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в
Поки батька не було, за нами наглядав татів брат, дядько Коля. Мати, напевно, подобалася йому – він ніколи не говорив про це. Ніколи не приділяв їй особливих знаків уваги. Ми просто завжди могли на нього розраховувати
Наш з Марією батько поїхав кудись на заробітки, і пропав, коли я навчався у п’ятому класі, а сестра – у першому. Точніше, тоді він зник із кінцями. А
— А кому ще вірити, якщо не сестрі рідній, – хитає головою Софія Тимофіївна, – та в нашій рідні ніколи такого не водилося, позичали, віддавали, ніяких розписок не питали. Батьки нас виховували, що ми одне в одного – ближче немає. Та й раніше я Любі гроші давала, але вона завжди повертала
— Хто ж ще допоможе, як не рідна сестра – так і сказала, уявляєш, – розмовляє з близькою подругою Софія Тимофіївна, – це замість віддачі грошей! Від кого
— Ну і справи! Розповім сестрі, не повірить! Він же навіть сміття не виносив, чашку за собою помити – важко було! Свекруха про зятя ні слова доброго не сказала за все їхнє життя. Заробляв копійки, після роботи – диван, пінне і пульт від телека. Ось і всі його «чоловічі» обов’язки. Пузо відростив, жах. — Яке пузо! Стрункий, як тополька. Та я фотки зроблю і скину тобі
— Він з сестрою мого чоловіка був 14 років одружений, двоє дітей у них, – дві жінки гуляють і перемивають кісточки знайомим і знайомим знайомих, – ти мені
— Кохана, я думаю, що з іпотекою нам доведеться трохи почекати. Бачиш… на мені вже є одна іпотека. За моїми підрахунками, ще років 6 чи 7 я платитиму. Постараюся закрити її раніше. Ось тоді ми з тобою й іпотеку візьмемо, і про дітей задумаємося. Звичайно малюка можна й одразу, нам же є де жити, але важкувато доведеться в декреті. Я на сестру надивився, малюкові стільки всього треба
— Зустрічалися півтора року і зовсім не розмовляли про це, – засмучена Надія. – Зате тепер я – продумана і меркантильна, виявляється. — Остаточно весілля скасувала? – запитує
А минулого тижня виповнилося тридцять шість років їхнього сімейного життя. І найстрашніше, що тридцять сім, найімовірніше, вже не буде… Подумавши про це, Олена заплакала знову. Тепер уже тихо й гірко, ніби оплакуючи кінець їхньому щастю й коханню
— Олено, я йду, – прокашлявшись чужим, безбарвним голосом сказав Олег. — У гараж, чи що? – машинально буркнула Олена, побіжно глянувши на чоловіка. — Ні. Олено, я
А через деякий час Надія Василівна мимохідь натякнула, що в неї з’явився «молодий чоловік». — Наскільки молодий? – насупився Роман. Йому було досить дивно чути з її вуст фразу «мій хлопець». – Дуже молодий. Молодший за тебе, Рома. Але ж коханню в будь якому віці не заборониш зʼявитися, чи не так? – Надія Василівна немов спеціально провокувала нові запитання сина, щоб похвалитися. – Красивий, уважний, інтелігентний! Квіти дарує
— Алло, Рито, терміново приїжджай до мене! Я спізнююся на літак! Ти повинна мене відвезти, щоб я встигла, – дзвінок свекрухи застав зненацька. Рита якраз збиралася виїжджати на

You cannot copy content of this page