— Лілько, ну давай, нехай приїжджає Микитос, це ж ненадовго. А то образиться, та й не чужі ми, все-таки він племінник. Микита приїхав через тиждень, вигляд радісний, ну як же — від батьків вирвався! — Дивись, Микито, безладу вдома не потерплю, пізно не вештатися, займатися і не чаркувати, зрозумів?
— Лілю, я так втомився й дуже голодний, як пес, підігрій мені поїсти що-небудь. А ти чого така засмучена? — Віктор прийшов із роботи пізно, у них уже
— Що ж ти наробив? — голосно запитала вона сина. — Я знаю, що в цьому винен тільки ти, я ж бачила, останнім часом у вас щось відбувається… — мати розплакалася. — А ти, матір, не кричи на мене. Якщо так любиш свою Оксанку, забирайся разом із нею. Не потрібні мені твої нотації в моєму домі. Я можливо скоро й хату продам
— Микола заявився під ранок. Оксана так і не лягла спати тієї ночі. Сиділа біля вікна кухні й дивилася, як розсіюється над полем ніч, клапті туману розповзаються в
Даша тоді ледве не вила: вона посуд у мисці миє в новій квартирі, бо немає грошей на раковину, а чоловік мамі пробачив таку суму
— У мене неспокій починається, коли знаю, що в заначці в нас ні копійки! — скаржиться Дарина подрузі. — Одразу в голові думки: а раптом трапиться те чи
— Мурчику, ти ж розумієш, що це не справжній зайчик? — примовляла я, продовжуючи зйомку. — Ти вже дорослий кіт! — Бабусю, не розмовляй із ним! — крізь сміх просила Ліза. — А то у відео буде чути! — А що поганого? Нехай усі знають, що наш Мурчик — артист! Вийшов трихвилинний ролик, від якого ми самі «качалися» зі сміху
— Бабусю, це ж не молоток, не треба так сильно натискати! — восьмирічна Ліза дбайливо поправила мої пальці на сенсорному екрані, наче я тримала крихкого метелика, а не
— Мамо й тату, з ювілеєм вас, із золотим весіллям! — радісно вигукнула донька, заходячи на подвір’я з чоловіком та дітьми. — Бажаємо вам ще стільки ж прожити в любові та злагоді! — Спасибі, доню, ну це ти, звісно, загнула… ще стільки ж… Але обіцяємо, що житимемо далі
— Мамо й тату, з ювілеєм вас, із золотим весіллям! — радісно вигукнула донька, заходячи на подвір’я з чоловіком та дітьми. — Бажаємо вам ще стільки ж прожити
Я втомилася бути твоїм проєктом, мамо. Втомилася від того, що будь-яке моє рішення ставиться під сумнів. Що будь-який мій вибір треба погоджувати з тобою. — Про що ти говориш? — розгубилася Валентина Іванівна. — Я ніколи не змушувала
— Мамо, не хвилюйся так, — Світлана уривчасто кидала речі у валізу, уникаючи материного погляду. — Ми ж не назавжди їдемо. Валентина Іванівна стояла у дверях доньчиної кімнати
— От бачиш, доню, — сказав він, помітивши Настю, — Твоя мама не хоче, щоб ми жили всі разом. Вона мене виганяє з дому. Каже, щоб я забирався звідси. — Ні! — Настя кинулася до батька і вчепилася в його руку. — Татусю, не йди! Не смій його виганяти! — дівчинка повернулася до матері, і її обличчя скривилося від злості. — Це мій тато! Я хочу, щоб ми жили разом
Татко в Насті був найкращий. Скільки вона себе пам’ятала, з ним завжди було весело і радісно. З ким піти в парк кататися на каруселях? З татом. А з
— Ти хотів картоплі з гуляшем. Ходімо почастую! Але доведеться пару годин почекати, поки приготую. Не поспішаєш? — Спеціально сьогодні відгул взяв
Відсвяткували ми шістдесятиліття, а заразом і вихід на заслужений відпочинок. Прокинулася Катерина наступного дня — абсолютно сама у трикімнатній квартирі. І стільки думок у голову ввірвалося, адже починається
— Досить, мамо! Це мій дім! Моя кухня! Мій диван! Кімната моєї доньки! Коли ви вже перестанете тут усім керувати?! — Значить, ми зайві? Ми вам заважаємо? Ми так боялися вам нав’язатися, усе життя вклали в ці стіни, кожну копійку… А ви
Двері фургона розчинилися, і звідти, наче яскравий спалах, з’явився він — диван. Не кремовий, не шоколадний, не «універсальний під будь-який інтер’єр». Він був кольору літньої морської хвилі, майже
— Та навіщо мені такий чоловік потрібен, який мою маму не поважає?! — Ось і я не зрозумію, навіщо мені дружина, у якої мама в комплекті йде! — парирував Сергій
— Настусю, ми в суботу домовилися з хлопцями у бар сходити. Вип’ємо пінного, подивимося футбол. Я ненадовго. Сергій дивився на дружину, очікуючи вердикту. Зазвичай вона не була проти,

You cannot copy content of this page