— Які ще там у вас турботи? Твої турботи — це в першу чергу ми! І твій чоловік має це чітко усвідомлювати, — втрутився батько. — І хіба ми вже так багато просимо? Подумати тільки: поїхати забрати продукти, завезти їх до ресторану. А потім посидіти з молодшою, поки ми будемо на святі гуляти
— Послухай-но, — суворо насупив брови тесть, дивлячись на Дмитра. — Ми ж тебе, вважай, до своєї родини прийняли, ставимося по-людськи, з душею. А ти нам у такій
— А ти сюди глянь, тут у них гнізда є, де вони несуться. Бачиш? — Іван понишпорив рукою в соломі і дістав два руденькі яйця, поклавши їх у порожню миску. Потім зазирнув у сусіднє гніздо. — На, потримай, воно ще гаряче. Значить, тільки-тільки знесла курочка, — він обережно поклав у Катрусині долоні білосніжне яйце
У п’ятому «Б» з самого початку навчального року сталася велика подія — їм дали нову класну керівницю. Молоденька така, щойно з університету, вчителька української мови та літератури Ніна
Але я зі своїм колишнім та його маман за одним столом сидіти не збираюся. Навіть дихати з ними одним повітрям не хочу! Хай тепер любий татусь із бабусею на весіллі онуки гуляють
У Ганнусі за два тижні весілля, але настрій, щиро кажучи, геть ніякий. А все через матір та вітчима, які категорично заявили: ноги їхньої на тому святі не буде.
От у моєї коліжанки зять — то він сам такі борщі варить, що пальчики оближеш! А ти чим сім’ю годуєш? Знову пустими макаронами? Павло стискав зуби і мовчав. Світлана тільки важко зітхала. Вечорами вони сиділи на своїй маленькій кухні, і дружина лагідно гладила його по голові. — Паш, ну потерпи трошки, — шепотіла вона. — Мама просто бажає нам найкращого
Кажуть, що теща — це не жінка, а стан душі. І найчастіше — стан неоголошеної боротьби та протистояння. Мій товариш Павло потрапив у це логово у перший же
Біля каміна розливалося приємне, заколисливе тепло. Тихе потріскування сухих дров ніби шепотіло щось своє, життєве: трісь-трісь-трісь. Треба було б підвестися й засунути важкі штори, але не хотілося. Щиро кажучи, взагалі нічого не хотілося. Якось в одну мить, наче дим, вивітрилося те безхмарне щастя, яке, здавалося, назавжди оселилося в їхньому домі
Дощ тарабанив у шибку так настирливо й люто, ніби то були не краплі, а чиїсь дрібні, гострі кігтики, що відчайдушно шкрябали по склі. У вітальні панувала затишна напівтемрява,
— Ти мені взагалі хто така? — запитала тоді свекруха в матері Тараса. — Невістка? І ти серйозно думаєш, що я відпишу майно не своєму онуку по крові, а чужій бабі? Тобто тобі — моїй невістці-пройдисвітці? Іди-но ти, голубонько, лісом
— От скажи мені, Світлано, де в цьому світі справедливість? — гірко зітхала Валентина, дивлячись у вікно на вечірнє місто. — Молодший брат мого чоловіка живе собі як
Там, навпочіпки перед кущами півоній, сидів дядько Іван. Він дивився на квіти й говорив. — …Сьогодні сантехнік приходив, ще той фрукт. Пів години його вмовляв кран поміняти, а він усе скиглить: «Пенсія, пенсія, не вистачає». Тільки-но двісті гривень йому в кишеню сунув — одразу очі такі добрі-добрі стали. Ох, Ларисо, ти б із нього посміялася
Я переїхав у цю стареньку двокімнатну квартиру на першому поверсі десь із рік тому. Знаєте, як воно буває: перший поверх — це завжди свої нюанси. Спочатку мене до
Ти ж казав, що це твоя хата. Твоя! Ти мені обіцяв, що ми тут житимемо, коли поберемося. Я ж тобі навіть гроші дала! П’ятдесят тисяч гривень! П’ятнадцять на харчі й поточні витрати, а тридцять п’ять — щоб новий диван у залу купити
Суботній ранок видався напрочуд лінивим і неспішним. Вадим поїхав із друзями на риболовлю ще вдосвіта — відпросився з роботи, бо ж давно мріяв про той омріяний чоловічий відпочинок.
— Я погана дружина, тітонько Ніно, — з гіркою образою в голосі відповіла їй Валентина. — А він що, кращий варіант знайшов, чи як? — не повірила власним вухам свекруха. — Він зараз взагалі де живе? — Гадки не маю. Ми з ним уже місяці три не спілкуємося. І донька йому, видно, теж не потрібна. Треба їхати і розбиратися на місці, тут без варіантів. Яка муха того Сашка вкусила
Про те, що син розлучається з дружиною, Ніна Дмитрівна дізналася через треті руки. Без жодних подробиць — просто спільні знайомі переказали, що молоді розбіглися, разом більше не живуть
Микола — чоловік хазяйновитий, ґрунтовний. Везе свіже м’ясо, хорошу ковбасу, сир. І не так, що по двісті грамів нарізки, а нормальні пакети продуктів. Та й грошима мені трохи допомагає. А що тут такого страшного? Він просто полегшує життя жінці, яка йому подобається
«Так, я з ним зустрічаюся, — спокійно, дивлячись просто у вічі, розповідає сорокарічна Оксана. — І знаєте, скажу як є: це саме зустрічі. Ніякого палкого кохання чи планів

You cannot copy content of this page