Автор: Selena

Павло подивився у вікно. «Надворі вже березень, а хуртовина й не думає вщухати, — подумав він. — Не хоче зима здаватися. Лютує». Хлопець вийшов на подвір’я, взяв лопату

Усе Восьме березня, ще з самісінького ранечку, Зоя тільки те й робила, що бігала з Фейсбуку в Інстаграм і видивлялася, що там подарували подружкам, кумам, родичкам та колежанкам

Молодих батьків миттєво, ще на порозі, відтіснила від власного сина новоспечена бабуся. А вже вдома Христина з жахом помітила, що куплена нею зручна гірка для купання та велика

— От що, жінко, дивлюся я, що роботи в тебе по господарству — кіт наплакав. Як прийду ввечері з поля, ти вже на печі лежиш, відпочиваєш, а щоб

Миготіли міста й села, зливалися в одну стрічку краєвиди, ранковий відблиск сонця непомітно змінився вечірніми вогнями. Трасою мчало авто. За кермом — жінка. Вона везла матір до себе.

Марину я знав ще з дитинства — дівчинка з тихим, але дуже чіпким поглядом, яка завжди любила книжки більше за галасливі компанії. Виросла, вивчилася на перекладачку, працювала з

Настя в Тараса вдалася дівчиною говіркою, емоційною, і, правду кажучи, трохи галасливою. Вона родом із села. Хоча, звісно, справа тут не стільки в географії — і в місті,

Микола Панасенко аж розцвів, коли почув від свого сина Семена: — Тату, я одружуватися буду. На Надійці Самойленко. Що скажете? — Одружуйся, сину, давно пора! А щодо весілля

Гроші вона, звісно, переказує. Не такі вже й великі, але, в принципі, на дитину вистачає. Я так розумію, це ті самі аліменти, що колишній чоловік платить. Але ж,

Моя корова, Зорька, йшла з життя тяжко вже третій тиждень… Вона лежала в хліві на соломі, важко витягнувши шию. Її очі, завжди такі теплі, вологі, по-справжньому материнські, тепер