Автор: Selena
— То що, нам знову до твоєї мами пакувати валізи?! — грізно, аж із металом у голосі, запитала Лера чоловіка. Вона була сердита на нього так, що аж
— Усе б нічого, якби не одне «але»: дітлахи — то ж моєї старшої сестри Карини. Вона їх просто привезла до мами, залишила на порозі й заявила, що
— Ну просто збожеволіла, чесне слово! Іншого пояснення я не знаходжу, — бідкається Олена своїй подрузі. — Це ж треба таке втнути? Для старечої деменції ніби ще зарано,
Ризиковано, звісно, не дочекавшись темряви, йти до Зіньки — з сусідських вікон усе видно як на долоні. А з іншого боку, чого боятися? Не ночувати ж прийшов, а
— Знову котлети! Вдруге за місяць! Ти що, думаєш, мене як того пса на ланцюгу можна одним і тим самим годувати? — Сашко гидливо, двома пальцями, відсунув від
— Мамо, що це за манера така — вриватися до нас ні світ ні зоря?! Ти хоч із кимось порадилася, коли ту дачу купувала? Ні! Ти ж просто
— Аліно! Я в спортзал збираюся, підеш зі мною? — гукнув Олег до дружини. — Ні, мені ще вечерю треба готувати! — визирнувши з ванної кімнати, відмахнулася вона.
— Що це таке? — Олена Володимирівна невдоволено зморщила носа і так гидливо принюхалася, ніби їй на стіл замість обіду поставили відро з помиями. — Борщик, — з
В одному невеличкому триповерховому будинку жило кілька сімей. Будинок той був старенький, навіть мав статус якоїсь там місцевої історичної пам’ятки. Та, як воно часто буває з тими пам’ятками,
Тринадцятирічний Матвій важко зітхнув, відкинув ковдру і неохоче виліз із теплого ліжка. Коли він вичовгав зі своєї кімнати, вся родина вже була в зборі, наче по тривозі. Мама