Головна

Автор: Selena

— Наталко, йдіть обідати! — на ґанок вийшов ставний чоловік, мабуть, той самий чоловік, про якого казали. — Вже йдемо! Миколка з Ритою не хочуть у хату, так їм на сонечку подобається, — відповіла Наталка. Вона виглядала чудово — стала ще вродливішою, якоюсь ясною. Василь дивився і серце заходилося: якби ж то можна було відкрутити ті шістнадцять років назад
Життєві історії 0
— Люсю! Ти вийдеш нарешті чи ні? Вийди ось швидше, щось скажу! — горлала зі свого ґанку сусідка, аж на той бік вулиці було чути. Двері повільно відчинилися,
— Тоді… того вечора у п’ятницю… хто був за кермом? Степан, я так розумію? Вона відвернулася, ховаючи обличчя, порізане шрамами, що вмить почервоніло. — Я хотіла тобі сказати ще тоді, як ти повернувся… — Чому не сказала? Чому
Життєві історії 0
— Коли ти вже чоловікові все відкриєш, Женю? Га? Набридло озиратися, крадькома все, — Степан подивився на жінку, що сиділа поруч у машині, зовсім не лагідно. — Любий,
— А хто така Оленка? — замість відповіді з кімнати долинув плач. Спершу тихий, а за мить він став таким гучним, що аж у вухах заклало. — Оце й познайомся. Оленка — моя племінниця, я ж тобі про неї розповідав. Ти справишся, я впевнений! — хлопець легенько підштовхнув Аліну до дверей і вискочив за поріг
Життєві історії 0
— Та ну ж бо, візьми нарешті слухавку! Що ж це коїться? — Аліна вже вкотре міряла кроками кімнату, намагаючись додзвонитися до свого хлопця, Кирила. Надворі вже ніч,
Уся кімната була в яскравих кульках! А на сніданок був справжній торт із свічками! Вона їх задула й загадала бажання. Потім вони пішли в парк розваг. А ще вона отримала сім подарунків — по одному за кожен рік життя
Життєві історії 0
Ірина та Олександр розлучилися, коли їхній донечці Ганнусі виповнилося два рочки. Сашко просто не зміг більше жити під одним дахом із дружиною. Вона була вічно невдоволена, якась лиха
Господи, та кому він, крім мами, потрібен? Не красень, звичайний собі чолов’яга, трохи роздобрів на маминих пирогах та котлетах. Почуття гумору таке, що тільки мамі й смішно. Їздить на старенькій, але такій випещеній власними руками машині. Зірок із неба не хапає, працює якимось дрібним начальником на заводі
Життєві історії 0
— Ну, я піду… Люсю. — Йди. — Я пішов, чуєш? Я вже йду. — Давай, іди, Колю. Йди вже. Це вже потім, як за Миколою зачинилися двері
— Та-а-ак, — мовив батько, плеснувши себе по колінах. — Це, значить, вісімнадцять років, сім місяців — і готово, можна на рушник ставати. А за кого ж, цікаво знати? — Ну за Микиту, за кого ж іще! — Яночко, ти ж наче з Максимом дружила
Життєві історії 0
— Мамо, тату, у мене для вас новина! Бабусю, і ти підходь ближче, раз уже завітала, сідай та слухай. Яна переможно глянула на батьків. — Тату, ну облиш
Але бабуся сказала твердо: «Або тобі, або державі. Онуку не дам, бо йому до мене діла немає. Ти — єдина людина в цій сімейці, хто про мене згадав. А він що, отримає квартиру і навіть на поминках не заплаче? Не хочу!» — Подарує тобі, а ти відразу, мовчки, перепишеш на чоловіка, — владно сказала свекруха. — Їй про це знати не обов’язково
Життєві історії 0
— У нас уже до погроз розлученням дійшло, — каже Валентина, важко зітхаючи. — Усією сім’єю на мене насіли: «Ти не маєш права приймати такий дарунок! Це не
— Ой, а снігу-то, снігу скільки навалило… Матінко рідна, хоч бери та продавай той сніг. — Ага, вам тільки снігом і торгувати! Ви його в трилітрові банки закатайте і в Африку везіть, — не втримався Павло. Теща спокійно подивилася на зятя: — Павле, я так просто грошима не розкидаюся. Їх відпрацювати треба. Бачиш, скільки намело? Розчистити б не завадило
Життєві історії 0
— Павле, як мати прийде, віддай їй п’ять тисяч. — Це з якого дива? — З такого, що вона нам позичала. — Тобі позичала, а не мені. —
Слухай, а «Наполеона» що, не було? Ти що це купив? Я ж таке печиво не люблю… Я ж тебе просила тортика взяти! — з докором мовила жінка, розглядаючи пачку галет. На обгортці великими літерами було виведено: «Без цукру». — Марино, я давно хотів тобі сказати… Ти тільки не ображайся, але який тобі ще Наполеон
Життєві історії 0
— Сергію, це ти? Про щось до чаю не забув, купив? Давай-но швидше мий руки та йди до столу, будемо вечеряти! — гукнула з кухні Марина, зачувши, як
— Пробивайте все. І ось це, — я вхопив із найближчої полиці велику коробку добрих цукерок, — теж пробийте. І он ту ковбасу. І масла вершкового дайте. Не того, що по акції, а нормального, справжнього. — Чоловіче, ви що, за неї платите? — касирка аж рота роззявила. — Плачу. Якісь проблеми? — я подивився їй просто в очі. Вона вмить якось знітилася, за метушилася й почала швидко сканувати продукти
Життєві історії 0
— Та що ж ви там порпаєтеся! Десяти гривень не вистачає! Або шукайте швидше, або викладайте хліб! — голос касирки, грубий і верескливий, різав слух гірше за іржаву

You cannot copy content of this page