Автор: Selena

Дмитро поставив важку сумку в коридорі, втомлено скинув куртку і, не піднімаючи очей, тихо мовив: — Мамо, прийми мене на якийсь час до себе. Немає вже сили терпіти,

— Та мабуть, розлучатися треба, — зітхнула Алла, розмовляючи з двоюрідною сестрою. — Скільки можна? І справа ж не тільки в дні народження, а в тому, що я

Вероніка прожила з Максимом п’ять років, але так і не дочекалася заповітного запрошення до РАЦСу. Дівчина була господинею — золото: у хаті все блищить, на столі завжди пахне

— Як у вас справи? Як там наш Сашко? — Лідія Степанівна зателефонувала доні, Валентині, щоб дізнатися, як поживає онучок. — Та нічого, мамо, от днями почав перші

— Мамо, вам же таке важко перетравлювати, вік усе-таки! — проспівала Іра, простягаючи руку до верхньої полиці мого холодильника. — Давайте краще Іванкові віддамо, йому рости треба. А

Місяць тому Наталка з Андрієм встановили у квартирі камеру відеоспостереження. Маленька така «пімпочка», схована між томами класики на полиці, що бачила все: від вхідних дверей до кухонного столу.

— Мамо, ну чому ти ніколи не можеш подарувати щось справді потрібне? Наталка сиділа навпроти матері й стискала в руках черговий «шедевр» — комплект рушників із символом минулого

— Мам, мені треба десять тисяч. Терміново. Зуб так допікає, що на стіни лізу, а в державній місця на місяць наперед зайняті. Голос Максима у слухавці звучав не

— У якому сенсі — продав квартиру? — ледь чутно перепитала Олена, наче боялася, що власні вуха її підло зраджують. — Сергію, я не недочула? — Це мій

Тетяна якраз закінчувала прийом і вже збиралася додому, коли задзвонив телефон. На екрані висвітлилося — «Мама». — Мені треба перевіритися, останнім часом серце коле. Запиши мене на прийом.