Вечір Світлана вирішила присвятити собі. Чоловік Віталій поїхав на три дні у відрядження до центру. П’ятирічна донька Аня займалася своїми справами.
Світлана пофарбувала волосся, зробила бананову маску. А потім вирішила перебрати свій гардероб. Прибрати непотрібні речі, щось відкласти на переробку, жінки зрозуміють…
Захопливий процес перервали, хтось подзвонив у двері. Вона відчинила, на порозі стояла баба Нюра, сусідка по дачі. Дача була в них у селі, а баба Нюра постійно там жила, якраз навпроти їхнього будиночка.
Вона стежила за ним під час їхньої відсутності, щоб безхатьки якісь не залізли, хіба мало… Світлана злякалася, чи не сталося чогось із дачею?
– Серйозна розмова в мене до тебе, Світалано, – сказала баба Нюра і заплакала.
– Пам’ятаєш, до мене дівчина молода приїжджала? Марія? Ти ще думала, що вона моя внучка. А в мене нікого немає. Одна я. Це внучка моєї подруги Антоніни. Яка померла позаторік, я тобі про неї розповідала.
Антоніна її з пелюшок виростила. Мати-то непутяща була, покинула чоловіка і доньку. А батько, син Антоніни, запився і пропав.
– Пам’ятаю Марію, тільки вона давно щось у Вас не з’являлася, – сказала Світлана.
– Так, дитину чекає вона, от і не з’являлася. Народила вона хлопчика. І як на гріх, сталося якесь післяпологове ускладнення. Хлопчина живий, а Марію не могли врятувати.
А тепер найголовніше, слухай. Хлопченя-то вона від твого чоловіка Віталія народила. Він же часто один приїжджав. В останній момент вона зізналася. Сказала, що сім’ю вашу розбивати і в думках не було. Випадково вийшло, а позбавитися від дитини не змогла…
І баба Нюра знову заплакала. Світлану ця новина оглушила. Як так? За що? Чому?
Баба Нюра вже давно пішла. Перед відходом, ніби ненароком, повідомила, що хлопчика з пологового будинку забрали в будинок маляти, що на Центральній вулиці.
А Світлана ніч не спала. Ніяк не очікувала вона від свого чоловіка такої підлості. Ніколи не думала, що він на таке здатен. Найцікавіше, що не відчувала охолодження з його боку. Все було добре, і нате вам…
Чоловік повернувся з відрядження в порожню квартиру. Світлана зібрала речі, забрала Аню і пішла до матері. Вона, звісно, зателефонувала йому і пояснила причину.
Світлана трохи заспокоїлася. А от донька ніяк не хотіла жити в бабусі. І постійно просилася додому до тата. Світлана якомога делікатніше намагалася їй пояснити, що тепер вони житимуть без тата. Аня відмовлялася це розуміти…
– Навіщо жити без тата?
Вона дивилася на матір переляканими очима і казала:
– Хочу до тата!
Якось раз Світлана затрималася на роботі. Поспішала додому, але на півдорозі зрозуміла, що йде не туди. Ноги самі несуть до будинку малятка.
Там її зустріли доброзичливо. Показали ліжечко. Хлопчик, зовсім крихітний, але вже видно, що дуже схожий на тата. Він лежав тихо, не плакав. Здавалося, що він розуміє, як недоречно з’явився на світ. І нікому в цьому світі не потрібен…
Світлана щодня ходила до хлопчика. Приносила памперси, хорошу суміш для годування. …Віталій із роботи не поспішав додому, ніхто не чекає. Повернув ключ у замку. На шию йому кинулася щаслива Аня.
Світлана стояла біля вікна, не повертаючи голови сказала:
– Роздягайся, мий руки і будемо вечеряти, ми на тебе чекаємо.
А після вечері вона поклала на стіл список, що треба терміново придбати – ліжечко, коляску, столик для годування.
– Усе дрібне я вже купила. Завтра ми підпишемо документи і будемо забирати сина. Йому не місце в будинку маляти при живому батьку.
А потім трохи забарилася і додала:
– І при живій матері. Ми назвемо його Сергій. Ти не проти?
Віталій обійняв дружину, між ними відразу втиснулася Аня. Вони довго стояли обійнявшись. Віталій подумав, яке це щастя сім’я. Яка ось так може все зрозуміти і пробачити.
Минуло кілька днів. Маленький Сергійко вперше спав, солодко сопучи у своєму новому ліжечку. Він не знав скільки хвилювань доставив своїм батькам.
Але найголовніше те, що вони в нього є. І мама, і тато, і навіть сестричка! Ось така історія про дружину, яка змогла зрозуміти ситуацію, що склалася. Прийняти чужу дитину і пробачити невірного чоловіка.
