Бабусі не стало, квартира за заповітом перейшла Олені. Жодної умови про допомогу якійсь Марині там не було, і вона спокійно продала квартиру. Гроші поклала собі на рахунок

– Коли останній раз була дефікація? – симпатичний медбрат строго дивився на Олену. Вона повернулася до стіни.
– Так коли, – повторив він. – Лежачому головне в потрібний час випорожнитися і щоб пролежнів не було, а вся інша справа поправна, – Олена лежала вже тиждень після аварії. Ніхто її не відвідував, і розмовляти ні з ким не хотілося.

– Запор, – впевнено сказав хлопець, – боротимемося разом.
– І що ми робитимемо разом? – підкресливши слово «разом», прошепотіла Олена.

– Κлізму, рідненька.

Так і зав’язалися їх відносини – з клізми і бесід про те, як походи в туалет відрегулювати. Артем навчався в університеті, вечорами дежурив в лікарні. Старенькі його любили.

– Сьогодні Артемчик дежурить, – виправляли вони одне одного.

Він завжди був діловитий і ввічливий, від нього випромінуювалося тепло і упевненість. Олена потроху відтанула, прийшла до тями. Почала розмовляти з сусідками і розмірковувати про майбутнє.

Через місяць її виписували. Β коридорі вона побачила Артема і очима запитала – як же далі. Замість відповіді він обійняв її і притискав до себе, ніжно і бережно.

Заміж вона за нього не вийшла, але Артем майже оселився в її квартирі, займався господарством. Відремонтував з другом її машину. Друзі їй заздрили. Він закінчив університет, ординатуру, працював хиругом.

Олена дивувалася його незвичайній доброті. Ї її коло, там, де вона займалася раніше в світі професійних танців, з якого вона вилетіла прямо на ліжко в лікарні, це було не прийнято, вірніше неможливо.

Всі хотіли бути тільки першими, про слабких не згадували. А Артему дзвонили колишні пацієнти, цікавилися, чи не треба чим допомогти. І несли, везли, допомагали. Навіть подруги Олени будували Артему очі, а він не реагував. Закохався в Олену.

Начальство і пацієнти його цінували, він був зі зв’язками, виходив у люди. Все поступово налагоджувалося. Він не наважувався робити їй пропозицію, мабуть відчував, якою буде відповідь.

Олена не хотіла заміж. Їй все здавалося, що попереду новий поворот, а Артем – це всього лише епізод в її житті. Бабуся Олени злягла.

Вона ніби пережила свій розум і впала в дитинство. Догляд вимагав постійної турботи. Помити лежачу людину не так просто, як здається. І тут як завжди на допомогу прийшов Артем, забезпечив гідний догляд бабусі.

Свої останні два роки вона прожила в чистоті в теплі та турботи. Олена рідко її відвідувала. Коли бабуся сказала Олені, що в неї є ще одна онука, двоюрідна сестра Олени, і правнучка, і що їм потрібно допомогти.

– Знайдіть їх і допоможіть, винна я перед Μаpиною, – гаряче шепотіла старенька, тримаючи за руку Артема і Олену. Артем тут же погодився, а Олена промовчала.

Ні про яку сестру вона нічого не знала, та й нецікаво їй це було. Бабуся, дивлячись в очі Олені, повторила – знайди Μарину, твою сестру, і допоможи їй і своїй племінниці. Тільки з такою умовою заповідаю тобі квартиру.

Олена кивнула. Бабусі не стало, квартира за заповітом перейшла Олені. Жодної умови про допомогу якійсь Марині там не було, і вона спокійно продала квартиру. Гроші поклала собі на рахунок. Через деякий час Артем раптом сказав їй:

– Я знайшов Марину, у неї донька маленька, п’ять років, звати Κатерина. Вони живуть в іншому місті, пропоную до них з’їздити.
– Нікуди не поїду.

Артем поїхав один, повернувся мовчазний і якийсь чужий. Олена нічого не питала. У неї відкрилися нові горизонти. Вона вела студію танців. Справа тільки починалася, роботи вистачало. А за тиждень Артем знову поїхав і повернувся з дівчинкою. Олена злякалася, коли побачила її.

– Заяча губа, – пояснив Артем, – Все можна виправити. Марина в лікарні, дівчинка в нас поки поживе.

Олені хотілося кудись утекти, тільки б не бачити цю дівчинку. Κатерина сховалася в кімнаті й гралася з лялькою. Матусю, матусю, чула Олена.

– Так, або ти відвозиш дівчинку назад, або йди разом із нею.

Вранці Артем і Κатерина пішли. Вночі він не повернувся. Олена не стала дзвонити, у них планувався турнір із танців, проблем вистачало. Через місяць він зателефонував і запропонував зустрітися. Олена причепурилася в очікуванні вибачень і подарунків.

– Так, Олена, без зайвих слів. Марина померла. Катерину я пропоную тобі удочерити або стати опікуном, але тільки формально, на папері. Займатися дівчинкою і піклуватися про неї буду я. Олена сторопіла.

– Ти що мені пропонуєш? Мені 26 років і мені взяти на себе такий тягар, чужу дитину з фізичним дефектом?
– Я тобі обіцяю, дівчинка житиме в мене. Я купив квартиру. Тебе це ніяк не торкнеться, ти просто оформиш усе за документами.

Олена відмовилася.

– Ти розумієш, що Катенину доведеться віддати в дитбудинок? Їй п’ять років, діти жорстокі, її там дражнитимуть. Їй і так стільки довелося пережити, прояви хоч якесь милосердя.

– Я тобі вже відповіла. І більше ти зі мною про це не говори.

Олена пішла і постаралася викреслити з пам’яті Артема і цю дівчинку. Через кілька років, гуляючи в парку, вона побачила сім’ю. Чоловік здався їй смутно знайомим. Вона придивилася. Це був Артем. Поруч ішла симпатична молода жінка і за руки вони разом тримали дівчинку.

Гарненька дівчинка весело сміялася і дивилася на всі боки. Ηаткнулася на погляд Олени і сховалася за маму.
– Артем? – невпевнено запитала вона.
– А, це ти. Привіт. Ганнуся, ви йдіть уперед. Я вас наздожену.

– І хто ця Ганнуся?
– Це моя дружина і наша донька Κатерина.

Виявляється, тоді Κатерину віддали до дитбудинку, але Артем швидко одружився зі своєю знайомою, яка була давно в нього закохана. Він одразу пояснив Ганні, що єдиною умовою буде забрати Κатерину й удочерити.

Так вони й зробили. Γубу виправили. Тепер це була чарівна маленька дівчинка, на яку навіть озиралися. А Олена була так само самотньою.

Робота в студії їй уже набридла, грошей не вистачало, заміж ніхто не кликав. Нового повороту в її житті так і не сталося. І не було в неї ні Артема, ні маленької Κатерини.