Мене звати Вікторія, і моя життєва історія починається в багатодітній сім’ї. Я друга дитина з чотирьох. Наші батьки мають власну справу, до якої вони наполегливо намагалися залучити нас. Вирощувати нас їм було важко, і часто ми чули від матері чи батька, що краще б нас не було. Ці слова були дуже болючими.
Батько постійно нас ображав, кричав і пригнічував емоційно. Досить було сказати щось не вчасно, і він відразу зривався. Батьки не приділяли нам уваги, бо завжди були зайняті роботою чи проводили час одне з одним.
Вони ніколи не гуляли з нами, не гралися. Я завжди хотіла бути поза домом або наодинці з собою. Я любила своїх батьків, але й боялася їх. Вони були людьми настрою.
Я пішла до школи у 5 років, закінчила її у 15 і почала працювати безкоштовно з батьками. Я віддавала всю себе на роботі, але завжди чула, що вдома я мало роблю.
Коли мені виповнилося 18 років, я вирішила піти з дому. Батьки були проти, але я просто хотіла позбутися напруги та тиску. Пішла в нікуди. Першого дня вони мені дзвонили, але більше ніколи не телефонували.
Я вступила до інституту на платній основі, влаштувалася на роботу і винайняла квартиру. Ледве зводила кінці з кінцями. Через рік я зустріла чоловіка, і ми одружилися, коли мені було 19 років. Він жив зі своїми батьками, тож я переїхала до них. Навчалася, працювала, робила їм ремонт. Народила доньку, а потім сина.
Мій чоловік поводився зі мною погано, принижував і використовував мене, не даючи нічого натомість. Коли народився син, через два місяці я зустріла одруженого чоловіка.
Мене охопила закоханість. Ми спілкувалися близько місяця, але потім він перестав відповідати на мої повідомлення. Я відчувала себе розбитою і не розуміла, що зі мною не так.
Чому я весь час тільки страждаю? Як позбутися цього болю? Я намагалася коротко розповісти свою життєву історію, але це лише верхівка айсберга.
Одного вечора, коли діти вже спали, я сиділа на кухні з чашкою чаю і роздумувала над своїм життям. У мене було відчуття, що я постійно обираю невірних людей і ситуації, які приносять мені тільки біль. Я не могла знайти відповіді на свої питання і відчувала себе загубленою.
На наступний день я вирішила звернутися до психолога. Під час першої консультації я розповіла про своє дитинство, про стосунки з батьками, про шлюб і про те, як мене використали. Психолог уважно вислухав мене і дав кілька порад, як покращити своє життя. Він порадив мені знайти підтримку серед друзів і знайомих, більше дбати про себе і свої потреби.
Першим кроком стало те, що я вирішила знайти нових друзів і підтримку. Я почала відвідувати різні заходи, знайомитися з новими людьми. Це допомогло мені відчути, що я не одна у своїх проблемах. Я знайшла кількох добрих друзів, які підтримували мене у важкі моменти.
З часом я почала більше уваги приділяти своїм дітям. Ми разом гралися, читали книжки, гуляли парком. Я бачила, як вони ростуть і розвиваються, і це додавало мені сил. Я зрозуміла, що мої діти – це моє головне джерело натхнення.
Одного разу на прогулянці я зустріла жінку, яка стала моєю близькою подругою. Її звали Ольга, і вона теж була мамою двох дітей. Ми почали проводити час разом, підтримували одне одного, ділилися досвідом. Ольга допомогла мені зрозуміти, що я не повинна здаватися і що у мене є багато можливостей для кращого життя.
Завдяки підтримці друзів і психолога, я почала змінювати своє життя. Я знайшла нову роботу, яка приносила мені задоволення.
Це була робота, де я могла реалізувати свої здібності і отримувати за це гідну платню. Я почала більше часу проводити на свіжому повітрі, займатися спортом, правильно харчуватися. Це допомогло мені відновити свої сили і знайти внутрішній спокій.
З часом мої стосунки з чоловіком також почали змінюватися. Ми почали більше спілкуватися, обговорювати наші проблеми і намагатися знайти спільні рішення.
Це було нелегко, але ми обидва розуміли, що наші діти заслуговують на те, щоб ми працювали над нашими стосунками. Ми почали ходити на сімейну терапію, і це допомогло нам зрозуміти один одного краще.
Одного разу, коли ми всі разом вечеряли, моя донька сказала:
— Мамо, тату, я вас дуже люблю.
Ці слова були найкращою нагородою за всі наші зусилля. Я зрозуміла, що ми на правильному шляху і що разом ми можемо подолати будь-які труднощі.
Зараз наше життя стало набагато стабільнішим і щасливішим. Ми навчилися цінувати одне одного, підтримувати в важкі моменти і радіти маленьким перемогам. Я більше не відчуваю себе самотньою і пригніченою. Я знайшла в собі сили змінити своє життя і зробити його кращим для себе і своїх дітей.
Ця історія навчила мене, що навіть у найскладніших ситуаціях можна знайти вихід, якщо є бажання і готовність працювати над собою і своїми стосунками. Я вдячна за цей досвід, бо він зробив мене сильнішою і мудрішою. Тепер я знаю, що життя продовжується, і завжди є можливість знайти новий шлях.
