Батьки очікували, що я з гарною освітою знайду престижну роботу, але моя мрія працювати кондитером

Я народилася в маленькому місті, де кожен вважає своїм обов’язком обговорити успіхи та невдачі інших. Як правило, успіхи своїх дітей, а невдачі – чужих.

У шкільні часи я була чудовим гравцем. Золота медаль, спортивне звання майстра спорту. Про мене писали у місцевих газетах, а я ніколи не любила бути на слуху. Я ж знала, що не потягну цю лямку молодця все життя, а тут уже планка була задерта.

Закінчивши школу, я абсолютно не розуміла, куди хочу вступити, але в мене було велике кохання – кондитерська справа. Батьки не оцінили мій вибір – золота медаль і спортивні успіхи, а ти хочеш далі бути ПТУшницею?

Я закинула документи до педагогічного університету в останній день подачі та відучилася там без задоволення 6 років (4 роки очно та 2 заочно). І знаєте, за підсумком я так і не зрозуміла, на кого мене вивчили.

Відпрацювала 2 роки у гімназії, махнула рукою з низів своєї депресії та поїхала до Одеси. Влаштувалася кондитером на виробництво, на ту роботу, де не треба було напружуватись і думати, туди, де немає великої відповідальності, адже зі школи вона так мене тиснула, що досі сниться, ніби я сиджу за партою і нічого не розумію . Прокидаюсь у холодному поті.

Все було непогано, мені подобалося моє життя, там я зустріла чоловіка, який захоплювався моїми вміннями в кулінарії і не вимагав від мене чогось більшого, бо не знав мене раніше.

Якось я забігла до своєї школи, коли була у відпустці, там мене зустріла директор і почала розпитувати про моє життя. Я сказала, що працюю кондитером, на що вона скривила обличчя і висловила все своє невдоволення, що не того вони чекали від мене, а в кондитери йде кожна трієчниця, це не престижно та несерйозно, а Одеса це місто невдах, які біжать за романтикою та мешкають по 10 осіб в одній кімнаті. Мов облили брудом, інакше не скажеш.

І ці удари йдуть один за одним. Зараз у мене дитина (1,5 роки), я перебуваю в декреті, родичі так і норовлять вколоти мене, що я не піднялася по життю, але ще не пізно віддати дитину в сад і почати надолужувати те, що в їх уявленні вважається престижем, купити машину та будинок, заробляти. А я просто хочу, щоб мене не чіпали. Дійшло до того, що я не хочу нікого бачити, крім свого чоловіка, він так само їсть мої пироги і каже, що я велика молодець.