Все моє життя були складні стосунки з батьком, якщо сказати точніше, він практично не був у моєму житті. Малим я його практично не пам’ятаю, батько весь час зникав у якихось відрядженнях, вдома з’являвся наїздами і знову зникав.
Мама все це терпіла, поки одного разу не з’ясувалося, що у нього є на боці друга родина. Батьки розлучилися, і мама сама утримувала мене з сестрою, допоки ми не виросли і не стали самостійними людьми.
П’ять років тому мами не стало, батько з’явився на похорон, просив вибачення у мене та сестри. Він клявся, що завжди нас любив і не забував.
Він залишився зовсім один, хворий і немічний і мені його стало шкода. Але потім у нього знову з’явилася якась жінка, і батько забув про свої каяття.
Нещодавно він мені зателефонував, плакав у слухавку і знову скаржився, що залишився зовсім один і навіть не може сходити до магазину. Просив, щоб я переїхала до нього або забрала до себе, тиснув на жалість та дочірні почуття.
Я людина дуже сентиментальна і мене легко розчулити. Але хоч я зараз і живу одна (син дорослий, з чоловіком у розлученні), немає жодного бажання доглядати зовсім чужу людину, яка не зробила для мене нічого доброго.
Але совість чомусь мучить, як уявлю, що він сидить один у хаті хворий і голодний — сльози навертаються. Мені б позбавитися цього почуття провини і жити спокійно, тільки не знаю як.
Аліна забігла до супермаркету вже пізно ввечері, повертаючись із роботи. Хотіла взяти лише пакет молока,…
— Ну все, тепер можна й про поповнення думати. Андрій підійшов ззаду, по-господарськи обійняв її…
Моя кава давно схолола, вкрившись темною, гіркуватою плівкою. У кухні стояла така дзвінка тиша, що…
«Приїжджай, Ганнусю! Негайно! Я дуже чекаю! Ти маєш знати правду». Цей коротенький, написаний ніби поспіхом…
Я тримала чашку чаю обома руками. Звичка ще з дитинства, батькова. Тато завжди пив чай…
Братові Грицю стукнуло шістдесят п’ять. Зібралися в нього вдома чималим гуртом — чоловік п'ятнадцять: діти,…