Все моє життя були складні стосунки з батьком, якщо сказати точніше, він практично не був у моєму житті. Малим я його практично не пам’ятаю, батько весь час зникав у якихось відрядженнях, вдома з’являвся наїздами і знову зникав.
Мама все це терпіла, поки одного разу не з’ясувалося, що у нього є на боці друга родина. Батьки розлучилися, і мама сама утримувала мене з сестрою, допоки ми не виросли і не стали самостійними людьми.
П’ять років тому мами не стало, батько з’явився на похорон, просив вибачення у мене та сестри. Він клявся, що завжди нас любив і не забував.
Він залишився зовсім один, хворий і немічний і мені його стало шкода. Але потім у нього знову з’явилася якась жінка, і батько забув про свої каяття.
Нещодавно він мені зателефонував, плакав у слухавку і знову скаржився, що залишився зовсім один і навіть не може сходити до магазину. Просив, щоб я переїхала до нього або забрала до себе, тиснув на жалість та дочірні почуття.
Я людина дуже сентиментальна і мене легко розчулити. Але хоч я зараз і живу одна (син дорослий, з чоловіком у розлученні), немає жодного бажання доглядати зовсім чужу людину, яка не зробила для мене нічого доброго.
Але совість чомусь мучить, як уявлю, що він сидить один у хаті хворий і голодний — сльози навертаються. Мені б позбавитися цього почуття провини і жити спокійно, тільки не знаю як.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…