— Моя мама живе неправильно. Я дуже хочу їй допомогти…
— Допомогти що?
— Допомогти почати правильно жити.
— А ви?
— Що я?
— Ви живете правильно?
— А до чого тут я? Я ж про маму!
Реальний випадок. Молода красива жінка в яскравій сукні і з купою дзвінких браслетів. Її літня мама живе неправильно. Адже в мами є все, навіть путівку купили в санаторій. Але мама не хоче в санаторій.
— Вона хоче на свою дачу «полоти дурну картоплю, я їй мільйон разів казала, купи скільки треба, я тобі грошей дам». І подруги в мами такі ж дурні, як і картопля. Тільки про онуків своїх кажуть.
— А про що вони мають говорити?
— Треба ж думати про духовне зростання.
— А ви?
— Знову про мене?
— Розкажіть про себе.
— Ну, я закінчила журфак.
— А ваша мама вчилася в університеті?
— Ні.
— А тато?
— Я його ніколи не бачила.
— Тобто мама ростила вас одна?
— І бабуся.
— А як ви росли? Розкажіть.
— Я маму завжди соромилася. Ми дуже бідно жили. Влітку їздили на дачу.
— Полоти дурну картоплю?
— І ягоди збирали в лісі. Усі дівчатка їли. А ми збирали на продаж. І наді мною сміялися, що моя мама ягодами біля дороги торгує. Я на море тільки в десятому класі поїхала.
— А що робили ви?
— А мені казали вчися. Можливо, і через це в мене проблеми з чоловіками, що мене не навчили, як із чоловіками спілкуватися.
— Ні, проблеми у вас не через це. А через те, що ви не бачите того, як багато ваша мама для вас зробила.
— Та, що вона для мене зробила?! Я все сама!
— Звісно сама. Хто оплатив вашу освіту? Хто полов дурну картоплю, щоб у вас була їжа? Хто збирав ягоди і продавав, щоб зібрати вас до школи? Якщо я правильно зрозуміла – ваше дитинство це дев’яності. Я їх добре пам’ятаю. Коли грошей не було зовсім, коли люди виживали завдяки картоплі.
— Ви тільки про матеріальне! Але ж є ще й духовне. Дружба! Довіра!
— Легко говорити про дружбу і про довіру, коли в тебе все є. Важко, коли тобі нічим годувати дитину. І ваша мама зробила все, що змогла. Вона зробила рівно стільки, скільки змогла. Вона дала вам те, завдяки чому ви можете робити те, що робите. Так, їй важко, так вона не розуміє, як можна жити по-іншому, але її життєва стратегія, судячи з вас, виявилася успішною. А далі ваше завдання.
— Яке?
— Подумайте.
Коли я навчалася в університеті на психологічному факультеті один із наших викладачів сказав: «батьки завжди не праві, але у вас є вибір, яке життя ви хочете прожити, і цей вибір у вас є завдяки вашим батькам». У наших батьків було не найпростіше життя. Я добре (розповідь для сайту Рідне Слово) пам’ятаю своє дитинство. Я пам’ятаю, як мама і бабуся кип’ятили білизну і прали її вручну. Я пам’ятаю, як ми жили, коли батькам по півроку не платили зарплату. І я пам’ятаю зиму, коли в нас не було ніякої їжі, крім картоплі та консервованих овочів із дачі. Я пам’ятаю, як плакала моя мама, коли в школі вкрали моє змінне взуття і не було грошей, щоб купити нове.
У наших батьків занадто багато сил ішло на те, щоб у нас був час. Щоб ми вчилися, щоб наше життя було не таким, як у них. Так, вони жили неправильно. На нашу думку. Але наша правильна, відпочинком у санаторії, з походами до музею, з подорожами, з книжками та саморозвитком виросла на їхній картоплі. І на цьому картопляному полі серед своїх таких самих подруг вони навчилися бути щасливими. А наше завдання поливати свій город, і поважати те, що зробили інші. Для початку поважати. А потім дякувати. І тільки після цього починається дорослість.
Це все, що я хотіла сказати вам сьогодні. Обіймаю.
Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.
