Кілька місяців тому мама сказала мені, що одна сім’я хоче незабаром прийти свататися до мене. У нас такі традиції, незважаючи на те, що ми вже дуже давно живемо в Україні. Мама каже, що можна свататися зараз, поки що мені 17, а вже після 18 мене можуть забрати.
Так ось, я знаю цю сім’ю, не особисто, але чула. Вони мають великі гроші, бабуся хлопця — рідна сестра моєї бабусі, є якийсь зв’язок. Я знаю, що він має дівчину, і він навіть пропозицію їй зробив. Йому 20 років, дівчина — українка, в соцмережах виглядає як його чергова кукла, лише струнка фігура.
Цей хлопець батька дуже боїться, та й без нього він повний нуль, адже не працював ніколи, тільки за татові гроші гуляє. Є ще одна сім’я, яка хоче прийти до нас. Там хлопець сам працює, заробив собі на квартиру, де вже ремонт почав. Він освічений, серйозний і готовий до сім’ї, хоч йому теж 20.
Сама я чоловіка вибирати не можу – батько видасть мене за того, хто прийде першим, а я не хочу до першої родини. Але не зможу дивитися на чоловіка, знаючи його минуле, а може й нинішнє, не знаю, чи він покине ту дівчину, якщо я з’явлюся в його житті.
Я не хочу бути нелюбою в шлюбі, а тим більше, коли ми молоді. Якщо щось буде не так, не зрозуміємо одне одного, то доведеться розлучитися або жити не люблячи, тільки на розлучення у нас не просто так йдуть, а з надзвичайної причини.
Я не хочу псувати своє майбутнє цими розлученнями, але я дитина та моє слово в сім’ї не означає нічого. При цьому мені дуже хотілося б заміж за хлопця з другої, адже його багато хто любить. Мій батько знайомий з ним особисто, любить його батька, а першу сім’ю не любить — надто вони понтові. Інші ж, хоч і при грошах, а поводяться скромно. Не знаходжу собі місця, не хочу прожити жити із вітряним хлопцем.
Аліна, 17 років
