Більше року тому я сама зробила йому пропозицію прилюдно, він сказав, що максимум через рік ми будемо одружені. Пройшло вже більше року і все, як і раніше, щоразу одне й теж – “пізніше”, “побачимо”, “не зараз”

Втомилася чекати пропозиції від коханого чоловіка. Живу із чоловіком уже 6 років, а пропозиції все немає. Ми обоє були одружені, є діти від перших шлюбів, у нього син, у мене дочка. Мені 34 роки, йому 36 років.

Для мене дуже важливо бути одруженою, а весь цей громадянський шлюб – умовність, уникнення відповідальності, це моя думка та моя життєва позиція. Я не тиснула і нічого не говорила кілька років, але минуло вже 6 років, я не хочу так жити. Або заміжня або розходитися, це моя думка.

Втомилася чекати. Більше року тому я сама зробила йому пропозицію прилюдно, він сказав, що максимум через рік ми будемо одружені. Пройшло вже більше року і все, як і раніше. Щоразу одне й теж – “пізніше”, “побачимо”, “не зараз”. Щоразу хочеться запитати: «а коли? Коли мені буде 50 років!». Це я ще мовчу, що дитину другу хочу.
Втомилася чекати.

Я вважаю, що діти взагалі повинні зростати в сім’ї де батьки в офіційному шлюбі. Зараз такий час, що все вирішує бюрократія. Без бумажки ти ніхто. Я не можу бути з двома дітьми при цьому в неофіційному шлюбі. Адже шлюб, це про захист, перш за все юридичний. Любі жінки, ви зі мною згоді? Чи я тут одна так заганяюся та переймаюся?