Минулого тижня донька зізналася, що вони чекають ще на малюка. Я, як бабуся, мушу радіти, а радості немає. Це буде вже третя дитина. Адже доньці всього 28 років, а зятю 27. Я свого часу народила дочку у 22 роки і точно знала, що це моя остання дитина. Хоч і можливостей було менше, ніж зараз, але все одно хотілося наповнити та урізноманітнити своє життя чимось, крім пелюшок та пісочниць.
Я виростила доньку одна з 12 років, рано овдовіла. І єдиною моєю метою було міцно поставити її на ноги, дати хорошу освіту. З 8-го класу вона займалася з репетиром додатково англійською мовою, брала участь в олімпіадах, писала вірші, публікувалася в газетах. Без проблем вступила до бюджету до університету на журналістику. Начебто були грандіозні плани та мрії, а я як могла, підтримувала дочку, десь утискаючи себе.
А потім вона вийшла заміж, у 24 роки перший онук, через два роки з’явилася онука. І ось зараз третя дитина. Дочка до декрету пропрацювала лише близько року, а тепер уже й невідомо, коли вона повернеться до роботи. Навіщо, питається, було витрачати роки на здобуття гарної освіти? Кому тепер потрібні дипломи?
Ви не подумайте, я всього цього, звичайно, їй не говорю. Інакше будуть конфлікти та сварки, це ні до чого. Нині молодь і слухати нічого не хоче. Я просто собі не можу це зрозуміти, невже їй самій подобається так обмежувати своє життя? Що вона бачить? Пелюшки, сорочечки, закачати на сон, поміняти підгузник, покатати на гойдалках, нагодувати кашею, спати вкласти одного-другого-і тепер третього? Ось так відбувається щодня її життя.
Боюся, що вона на 3-й дитині може і не зупинитися. Зараз усі ці новомодні явища: грудьми годують до дитячого садка, з рук дітей не спускають, постійно якісь заняття, що розвивають. Я не розумію, звідки воно все це в голові, адже сама росла сама в сім’ї, у зятя тільки один брат. Чому вони вирішили стати багатодітними мені незрозуміло. Дуже гірко. Я не про таке життя мріяла для своєї дочки. Не можу з цим змиритися.
