Боюся, що якщо ми з Ігорем випадково зустрінемося, а містечко у нас невелике, і зустріч цілком ймовірна, то навіть можу залишити сім’ю заради нього

Коханий покинув мене, коли я чекала дитину. Це історія мого великого та єдиного кохання. Історія, яка буквально перевернула все моє життя. Почалася вона 1996 року, коли мені було 19 років. Мене із подружками запросили у гості знайомі хлопці. Зібралися ми вшестеро, троє дівчат і троє хлопців, балакали, сміялися, танцювали.

Ми дуріли, зображуючи поп-зірок, вбиралися в тюль, влаштовували міні-виступи. У двері зателефонували на пісні «Фрістайла» «Ої, яка жінка», і увійшов він, мій Ігор.

Сів поруч зі мною, познайомилися, і я одразу зрозуміла, що завжди на нього чекала — це мій чоловік! Серце забилося, з ним поруч я почувала себе тепло та затишно, легко та розслаблено. Я почала бентежитися, більше не виходила танцювати, а на запитання відповідала тихо, червоніла.

Ми зустрічалися у компанії, а потім Ігор запросив мою подругу на побачення. Мої друзі були просто шоковані, вони всі знали, в якому я захваті від нього. Я нічого не могла зрозуміти, ненавиділа та кохала його одночасно.

Більше не могла зустрічатися з хлопцями нашої компанії, бо там був він. Замкнулась у своїй кімнаті, сиділа і обурювалася: «Цього просто не може бути! Я ж відчувала, що йому так добре, як і мені. Першого вечора ми дивилися одне на одного, як у дзеркало».

Минуло пів року. Виявилося, що з подругою Ігор зустрівся лише кілька разів. І коли ми випадково побачилися на дискотеці, всі почуття ожили. Скільки слів було сказано одне одному! Він просив прощення, благав повернутися, клявся у вірності.

Ми танцювали, разом плакали та сміялися, почали зустрічатись щодня. Я почувала себе легкою пушинкою, яка летіла назустріч чомусь прекрасному, незнайомому і закохалася ще більше. Поцілунки, прогулянки містом, зустріч світанку, три місяці пройшли як кадри із гарної романтичної мелодрами. У моєму житті такого раніше ніколи не було, я була щаслива.

Новий, 1997 рік, наближався. Ми з друзями почали готуватись до свята: купували продукти, продумували меню. Я весь час співала, пританцьовувала і думала: «Яке щастя, що ми знайшли одне одного!» Настало 31 грудня, і Ігор мене приголомшив: «Йди на свято одна, я з’явлюсь пізніше».

Я була ображена, ревнувала — куди він міг піти, з ким вирішив відсвяткувати Новий рік? Близько третьої години ночі Ігор приїхав, такий же рідний та коханий. І я в одну мить вирішила, що пробачу йому все, нехай сьогодні буде наша перша ніч. Близькість подарувала нові почуття, так, він мене кохає так само сильно, як і я його. Ми будемо разом завжди «і в горі, і в радості». Як я могла сумніватися, чи підозрювати його в зраді?

Першого січня я прокинулася ближче до вечора і з азартом почала впорядковувати свою кімнату для нас двох. Ми тепер житимемо тут разом, ось прямо сьогодні і скажу про це батькам! Але цього не сталося. Ігор мені більше не зателефонував, на мої дзвінки не відповідав. Я ніби прозріла, він хотів лише близькості. І коли все трапилося, просто випарувався. А я скоро дізналася, що перша та єдина ніч принесла подарунок – дитину. Не хотіла йому дзвонити, але подруга наполягла.

Домовилися, що Ігор приїде до мене наступного дня і ми про все поговоримо. Я розповіла йому про свою мрію — разом жити, піклуватися про дитину, але він лише запропонував позбавитися від дитини. При цьому лаконічно уточнив, що ми не є парою і не можемо бути разом.

Він йшов, а я ревіла. Багато років ми не бачилися, я вийшла заміж. Намагаюся кохати чоловіка, дбаю про сина, працюю, займаюся домом. Але цей розрив залишився в моїй пам’яті, він завдає болю все життя. Боюся, що якщо ми з Ігорем випадково зустрінемося (а містечко у нас невелике, і зустріч цілком ймовірна), то навіть можу залишити сім’ю заради нього.