У мене є мама, брат і вітчим – батько брата, історія буде про вітчима, звуть його Олександром. Сам він з маленького села, що там стало з мамою не знаю, але ріс він у дитячому будинку. Бабусі опіку не дали, мабуть, вік, але до бабусі в гості він міг приходити.
Я зʼявилась у моєї мами в статусі матері-одиначки, у віці 21 рік. Коли мені було 5 років, у маминому житті з’явився Олександр. Вже не знаю, що мама в ньому знайшла тоді, але і вона не була особливо благополучною, і вітчим зірок з неба не діставав для неї.
Вони швидко зробили мені братика. Різниця з братом у нас 7 років. Жили – відверто погано, пили разом, часто сварилися. Коли брату було років 6, а мені 13 мама і вітчим розійшлися.
У нас із мамою до цього її заміжжя було 2 кімнати в комунальній квартирі, в усі тонкощі я не заглиблювалася, але якимось чином після розлучення Олександру дісталася одна з кімнат. Думаю, мама його прописала і він зміг відстояти “свої” метри, бо іншого житла не мав. Надалі мама купила квартиру і ми переїхали.
Олександр не любив “працювати на дядька”, як він висловлювався. Сам він був електриком і перебивався від однієї шабашки до іншої. Аліменти платив погано, до 18-ти річчя брата в нього накопичився борг, але мама не думала про майбутнє, будучи інфантильною людиною, і не подала на позбавлення батьківських прав. Їй було зовсім не до цього. Лінь було займатися документами, збирати довідки, доводити і ходити по судах.
І ось жив Олександр і не працював близько 8-ми років, що заробляв на своїх “шабашках”, спускав на напої і закуску, а інші дні тягнув на картоплі й макаронах, в очікуванні нової “шабашки”.
Ігор, мій брат, коли вже виріс, після гострої сварки з мамою переїхав у комунальну кімнатку, в сусідню з Олександром, тобто зі своїм батьком. Ось тут вітчим зажив, бо його син працював, поповнював холодильник і оплачував комунальні борги за татуся.
Усім нам це було дивно. Як так, батько його все життя кидав з аліментами, не цікавився, що син їсть, у що одягнений і взутий. Борг за аліментами, на хвилиночку, був близько двохсот тисяч.
Однак Ігор 3 роки утримував свого дорослого, цілком ще працездатного тата. Потім брат переїхав у орендовану квартиру, щоб жити з дівчиною: в умови комуналки вона йти не захотіла. Переїхав і продовжував татуся утримувати, даючи гроші на їжу та подиміти.
Брат абсолютний противник поганих звичок: надивився на нашу матусю. Вона, звісно, не спить під парканами, але в нашому дитинстві ми могли прокинутися, а у квартирі якийсь незнайомий чоловік, його мама з шинку привела, і так кожні вихідні. А квартира була однокімнатна.
Жив собі вітчим майже приспівуючи, а в 47 років його стукнув інсульт. Мова погіршилася, рухи стали важко даватися, ходить по стінці. Ігор почав опікуватися його здоров’ям: накупив ліків, водив у лікарню. Але татусь прихильник ідеї, що ліки не лікують, а калічать, ліків він не пив і, як підсумок, другий інсульт, у віці 49 років.
І що ми маємо зараз? Другий раз вдарив вітчима три дні тому, зараз він лежить у лікарні, ходити не може, мова стала взагалі плутаною і невиразною. Лежить, звісно, у підгузку.
Ігор поїхав у відпустку з дівчиною і зараз лікарняний догляд ліг на мене. Я не зобов’язана, Олександр по суті мені ніхто, але Ігорю я вважаю за потрібне допомогти. Брат просив про допомогу. А в Олександра з рідних є тільки Ігор. Але я допомагаю тимчасово, брат повернеться і весь тягар ляже на нього.
Ігорю доведеться або брати його до себе на орендовану квартиру, або самому їхати в комуналку. Думаю, що і тому, і іншому варіанті його дівчина не зрадіє.
Ось така п’явка мій колишній вітчим. По-людськи його шкода, але якщо подивитися на його життя, на егоїзм до самого кінця, то жалість відпадає.
До чого вся ця історія?
Вражає мене, що людина за все життя нічого не зробила для своєї дитини, жила егоїстом, сіла на шию до сина. Сам ліки пити не хотів, то тепер ще й псуватиме далі життя своїй дитині, тому що за нею тепер потрібен повноцінний догляд?
Поділившись цим мені стало легше, дякую.
А ви як б як вчинили з ним?
