— Я вже маму вилаяла за це, але тепер їй, бачиш, просто незручно відмотати все назад. Ага, а терпіти тітку та її вимоги зручно? – обурюється Людмила.
— А чому вони навпаки не зробили? – цікавиться подруга. – Коли вже так закортіло бути одне для одного підтримкою й опорою, то нехай би й і йшла твоя мама жити до тітки, а зараз би з неї й вимагала внеску в спільний казан за рахунок її донечки?
— А в тому річ, що в тітки квартира однокімнатна, а в мами двокімнатна. Але ось я б безтрепетно тітку відправила за місцем прописки і плювати. За півтора року могла б уже на ремонт накопичити. І взагалі, вона там була? Вона бачила сама, що квартира в розрусі, що неодмінно треба після орендарів ремонт робити? Та й якщо навіть треба, це її проблема. Ой, я така зла, сил немає.
— І що тепер, збираєшся мамі допомагати?
— Та з чого, Таню? У нас двоє дітей, декрет та іпотека. Та й мамі цілком вистачає, це тітка рахувати звикла чомусь усе на свою користь, а моя просто слабохарактерна і ведеться на це все!
Людмила з чоловіком, її мама, тітка, двоюрідна сестра та інші учасники цієї історії живуть у столиці. Людмилі 39 років, старшому синові 12 років, 2 роки доньці, іпотеку на двокімнатну платять і думають, що треба б трикімнатну купувати, жити повним складом сім’ї ще довго, а брату з сестрою треба б окремі кімнати. Але це справа майбутнього, у декретній відпустці й наявну іпотеку доволі важко гасити.
Два роки тому мама Людмили залишилася вдовою. Жінка вже кілька років на пенсії, але поки був живий батько Людмили, якось не сумувала. А з його відходом, стало їй сумно. Людмила ж буквально відразу після прощання з батьком поїхала до лікарні, бо маля вже просилося на світ. Потім із дитиною особливо до мами не побігаєш, старалися, звісно, підтримували, звали до себе, онука старшого на вихідні іноді відправляли, щоб не залишати маму наодинці з її невеселими думками.
Є у мами рідна молодша сестра, тітка Людмили. Тітка Надя заміжня ніколи не була, дитина у неї зʼявилася у віці за 30, для себе. У неї з донькою, двоюрідною сестрою Люди, була скромна однокімнатна. Тепер донці 27 років, вона вийшла заміж, із чоловіком теж купили в іпотеку двокімнатну, дітей поки що немає, вона на 5-му місяці.
Тітка Надя завжди була Людмилі не надто приємна: занадто жадібна, занадто меркантильна. Та й мама розповідала, що такою Надія була мало не з пелюшок. Але мама з сестрою спілкувалася доволі мило, хоча за характером вони абсолютно різні.
— І ось, поки я була зайнята з малятком, у тітки виникла геніальна просто ідея, – злиться Людмила. – Вона одна все життя, мама тепер теж одна, бачаться часто, нам, дочкам, ніколи, а чому б їм не з’їхатися в одну квартиру. У мамину, зрозуміло.
— Будемо, сестро, одне одного з тобою підтримувати, – переконувала тітка матір Людмили. – Разом і легше, і веселіше. А у свою однокімнатну я квартирантів пущу. Ех, шкода, звісно, непросто вона мені дісталася, ремонт мені там пошкодять, що й казати, але… Зате в нас із тобою тепер будуть всі грошики до гурту, а це легше. А з орендних грошей ми будемо себе балувати, заживемо! Ну чого ти тут одна киснеш?
— А що, там у тітки неможливий якийсь ремонт був?
— Та який неможливий, – махає рукою Людмила. – Звичайний ремонт, чистенько, але не розкішно.
Людмила, дізнавшись, що тітка збирається переїхати до її мами, почала ту відмовляти: навіщо тобі це, тітку ти прекрасно знаєш, вона хитра та ще. Але мама була в такому психологічному стані, що вмовляння доньки не пересилили доводів сестри.
— Онуку нікуди буде приїжджати? Ой, та в мене ж крісло є розкладне, можна вийти з положення. Доню, та я просто втомилася бути весь час сама. У тебе своє життя. Напевно Надя має рацію, нам із нею справді буде простіше й легше, та й тебе буду рідше смикати й напружувати.
Щоб мама якось напружувала її, Люда не пам’ятає. Напружує тепер. Через тітку. Якийсь час сестри жили цілком мирно і дружно, ходили до театру, в басейн Надія сестру витягла, в якийсь клуб для пенсіонерів. Щоправда, грошовий дощ на пенсіонерок від грошей орендарів не пролився. Гроші Надія відверто шкодувала, але обидві пенсії вони складали в один гаманець, було справді простіше й економніше харчуватися і щось купувати по дрібницях.
— Ой, зараз у мене дочка заміж виходить, іпотеку беруть, ось їм допоможу, тоді вже ми з тобою собі гроші з моїх орендарів візьмемо і в який-небудь пансіонат помандруємо, – обіцяла Надія, і обіцянки залишалися обіцянками.
Людмилі мама довго нічого не говорила і дочка вважала, що тітка живе не просто так, на утриманні, а вкладається своїм прибутком. А виходить, що Надія не погано економила: жила в сестри, так, харчувалася, комуналку разом платили, але гроші від оренди своєї однокімнатної квартири вона залишала собі – доньці допомагала.
— Не знаю, як давно тітка почала так робити, але тепер ми маємо те, що маємо, – розводить руками Людмила.
А мають вони такі заяви тітоньки: тітка Надя не зобов’язана платити комуналку за чужу квартиру. Так, вона живе, але вона в харчування вкладається. Гроші від оренди? Це її гроші, тітка хоче доньці допомогти і допомагає, має на це повне право.
— Якщо моя сестра хоче, щоб я додатково вкладалася, то я буду. Але й вона нехай додатково вишукує можливості. Які? Ну так вона не сирота, у неї є донька. Хоч десять, хоч п’ятнадцять тисяч можете матері допомагати на місяць, – заявила Людмилі тітка прикидаючись однією наївністю. – А то якось неправильно виходить, чи я твою матір утримувати маю.
Людмила аж задихнулася від почутого. І мама така: «Ну правда, Людо, не повинна Надя комуналку платити, квартира не її».
— Я кричала і тупала ногами. Сказала мамі, що я буду їй матеріально допомагати, від дітей своїх відберу, а їй віддам, якщо їй не вистачає. Але… тітки щоб ноги в цій квартирі не було. Нехай іде і живе в себе. Тоді подивимося, як їй на безбідне життя і допомогу улюбленій доньці вистачить.
— І що?
— І мама погодилася, що грошей їй цілком вистачає, це просто Надя вимагає. Але й вигнати Надю до себе їй шкода. Та вже, коли зрозуміла, що вітер посилюється, почала бідкатися, що їй орендарі вбили «хату», а ремонтуватися нема на що. Ну й стара пісня, а як же мама моя одна буде, пропаде ж. От п’явка! – хитає Людмила головою.
Ситуація поки що не вирішилася. Взяти тітку за шкірку і виставити з маминої квартири Людмила теж не може, але питання про гроші більше не звучить.
— Ти б документи на мамину квартиру до себе забрала, – радить подруга. – І не дивись на мене так, всяке буває.
