Прочитала сповідь про те, що чоловік дізнався про зраду дружини тільки після того, як її не стало, і в мене така сама історія. Я теж дізналася про зраду лише після того, як не стало чоловіка. Не знаю, що страшніше, дізнатися за життя чи після. Образа та біль. Я вже майже рік живу, як у страшному сні, захворіла. Біда в тому, що вже ні спитати, ні подивитись йому в очі, ні плюнути у ці очі немає можливості.
Все життя (були разом 39 років) вважався добрим чоловіком, однолюбом. Звичайно, всяке було, але такої жахливої зради я не чекала. Довіряла у всьому, і не перевіряла, не помічала жодних «ознак чоловіка, що гуляє». Вийшло, що була дуже наївною. Звичайно, іноді відчувала щось не так, списувала на те, що почав багато випивати.
Зараз розумію, дружина має бути завжди напоготові, стосунки треба контролювати, не пускати на самоплив, щоб припиняти все на початку. Думаю, все залежить від людини, від її порядності. У когось є сором і совість, у когось немає, хтось може приглушити свою хіть і блуд, а ось хтось не в змозі. І мучився і мучився, щасливий не був.
Правильно люди кажуть, що треба любити себе, а якщо роботу, то для душі (щоб сили залишалися для любовних втіх, для вечерь при свічках), якщо вбрання, таке модне (на собі не економити!). Важливим є регулярне відвідування салонів краси, а він нехай усе це забезпечить, а не на дивані полежує. Не треба звалювати всю відповідальність на себе, тоді й у нього не залишиться ні часу, ні сили на коханок. Але я це зрозуміла лише зараз.
