Головна

Життєві історії

— Так більше тривати не може. Леро, ти абсолютно нічого не робиш. Ні працюєш, ні готуєш, ні прибираєш. Нічого. І не треба говорити про дитину, вона зараз цілий день у дитячому садку проводить. Лера надулася. Як завжди, хотіла прикинутися скривдженою. — Я йду. Удавана образа тут же зникла. — У сенсі? – запитала вона. — У прямому. Я подаю на розлучення
Життєві історії 0
Повертаючись додому після роботи, Микита вже подумки смакував просту вечерю. Він зовсім не прагнув вишуканих страв, а був би цілком задоволений звичайною смаженою картоплею з куркою або тарілкою
Кожен поворот, кожну ділянку цієї дороги знала Олена, як свої п’ять пальців. Та що там казати, навіть кожну ямку знала Олена, й заздалегідь пригальмовувала. Скільки разів їздила вона цією дорогою, й не згадати. І машиною, й автобусом. У дитинстві була вона просто пасажиркою, а потім, коли отримала права, батько подарував їй свою стару дев’ятку
Життєві історії 0
Ніколи Олена так не раділа поїздці до батьків, як цього разу. Все складалося якнайкраще. Вона взяла собі 4 відгули на роботі, і попереду її чекали 5 теплих травневих
Артем узяв дружину за руки і по черзі поцілувавши їх, сказав: — Мені в дружини дісталася найрозумніша і найкрасивіша жінка на світі! Ірка, я тебе люблю! — Я тебе теж! Пішли вечеряти, поки банда не прокинулася
Життєві історії 0
— Дорогі наші діти! Іринка та Артем! Вітаємо вас із цим прекрасним днем! Днем вашого весілля! Нехай щастя завжди панує у вашому домі! А щоб було, де панувати
— Ех, матусю, як же мені тебе завжди не вистачало, — прошепотіла Олена, — Мріяла ось так взяти тебе за руку, і щоб ти мене обійняла, розпитала про все. І ось тепер тримаю тебе за руку й плачу, втратити боюся. А сказати, що люблю тебе, не могла ніколи, адже ти всю свою любов Олежику віддала
Життєві історії 0
— Я завтра маму привезу, так складаються обставини, вона від нас стомилася, — Олег зателефонував уже ввечері, й повністю сплутав усі плани Олени. Він майже завжди так робив,
— Відклала на дрова. А ось за хлопців боялася. До школи та дитячого садочка зараз двома тисячами не обійтися, а Дмитро дванадцять прислав. — Дмитро? Скоріше Антоніна Петрівна. Юля махнула рукою. Антоніна Петрівна не любила Юлю. Не любила відкрито, прямо в очі говорила все, що її не влаштовувало
Життєві історії 0
— Ось дивися, матусю, а ти казала – не надійся. От. Навіть більше грошей переказав, ніж я розраховувала. Одумався, Дмитро. — Одумався? Юленько, ніколи твій чоловік не одумається
— У батька іншого житла не було, – каже Настя. – Але він із почуття провини, що йде з сім’ї, подарував цю квартиру своїй першій доньці. Та й узагалі нічого не взяв, крім своїх особистих речей. Прийшов до мами моєї з однією валізою
Життєві історії 0
— Мама сказала, не хотіла говорити, батько начебто її просив цього не робити зараз, але, мабуть, їй теж здається, що так не дуже справедливо, – каже Настя з
Ти навіть не уявляєш, як я терпіла два роки. Щодня вислуховувала, що я не так готую, перу, говорю. Хочеш знати, що сталося сьогодні? Я три години готувала солянку. Знаєш, що зробила твоя мама? Вона вилила її в унітаз і сказала, що годувати цим можна тільки свиней
Життєві історії 0
— Ну ти знову все зіпсувала!!! – Тетяна Олексіївна буквально шипіла, виливаючи солянку з тарілки в унітаз. – Це їсти неможливо. Таке тільки свиням дають. Хочеш отруїти мого
Наше село, ще й як нареченими славиться. Оксанка Рогачева, чим не наречена? Їй всього ще тридцять п’ять рочків, молода, можна сказати, пані. Одружаться, так ще й дітей зможуть завести, якщо поквапляться. — Оксанка непогана кандидатура, поруч нікого не видно, боротися за місце не доведеться, – схвалив Гена і знову посміхнувся
Життєві історії 0
Павло Степанович повернувся в рідне село. Чи то втомившись від міста, чи то просто на батьківщину потягнуло, але проживши якийсь час в місті цивілізованим життям, все таки вирішив
— У тебе все є, а ти ще ниєш. От якби я так розкрутилася, то всім би допомагала. — У мене все є, тому що я працюю! — Оля подивилася на неї. — А ви тільки просите! Зависла тиша. Бабуся Раїса Федорівна, яка сиділа в кутку, кашлянула
Життєві історії 0
Голос тітки Люби звучав майже благально, але в ньому майнула знайома хитринка. Оля стояла у своїй маленькій кухні, тримаючи телефон біля вуха, і відчувала, як усередині все закипає.
Я одразу попереджаю, що мені ніякої спадщини не треба, ні на що претендувати не буду. Я тут собі зароблю. Ти доглядай — ти собі її майно й забирай. Катя усміхнулася: з майна в бабусі був тільки старенький будинок, шість курей і коза. Живність продали сусідам, а будинок Катя зачинила
Життєві історії 0
— Михайлику, що ж будемо робити? Відмовлятися від спадщини чи все ж іти до нотаріуса? Вітькові бабусин будинок не потрібен, я йому телефонувала, він сказав: щоб привести його

You cannot copy content of this page