Головна

Життєві історії

— Це пощастило, що я зайшла вчасно, і сам напад не важкий, а середньої тяжкості, інакше були б справи набагато гірші… – сказала сусідка Надя, – не дарма в нас уже склалася звичка перевіряти одна одну кілька разів на день. Хіба мало що… Ось і швидка відразу ж приїхала. Ох, Зоїнька моя. — Спасибі вам велике, тітко Надьо. Ми допоможемо тітоньці, сподіваємося, що все обійдеться, – пообіцяла Катя. Після лікарні вони відвели Зої Іванівні маленьку кімнату, де раніше була дитяча їхнього вже дорослого сина, який жив тепер в іншому місті
Життєві історії 0
Минулий серпень для Зої Іванівни був сумним. Нічого не віщувало поганого самопочуття, начебто і не нервувала, і не втомлювалася від роботи або ходьби, якою займалася останніми роками –
— Мамо, – зателефонував тещі Олег вранці в понеділок, – не могли б ви прийти до нас, мені на роботу треба, а Даша вчора ввечері відпросилася погуляти з подругами. Вона не повернулася, а в мене призначена важлива зустріч на роботі. Дарина з’явилася надвечір, втомлена, пояснювала свою відсутність тим, що випила зайвого і заснула в подруги, а потім боліла голова. — Всі живі ж, – сказала вона чоловікові й матері, – дівчинка під наглядом, що ще треба
Життєві історії 0
— За своїх потрібно стояти горою, – з образою повторювала Ользі мама чоловіка, – на кого розраховувати Даші, якщо не на нас? Як ти можеш залишити її без
— Ігорю важко, Ніночка не працює, а він заробляє мало, треба Ігорька-молодшого ростити, а з моєї пенсії не розбіжишся. А з наших зарплат, які йдуть на оплату оренди розбіжишся? Але мама Ніночці обіцяла допомагати, а то ж кине вона Ігорька, і синочок страждатиме. Мій чоловік часом давав грошей тещі, але вже й Ігорьку-молодшому виповнилося 5 років, а Ніночка все не поспішала виходити на роботу і чоловік сказав: — Теща не говорила нічого щодо того, що тебе вони завели, щоб забезпечувати життя старшого брата
Життєві історії 0
Я була у батьків молодшою донькою. На 8 років раніше за мене з’явився на світ мій старший брат Ігор. Батьки Ігорчика просто обожнювали: — Хлопчик, наша гордість, спадкоємець,
— Олено, ну гаразд ти, тобі пʼятдесят скоро, а навіщо ти доньці дозволяєш жити без розпису в такому юному віці, та ще й із вами? Ромі майже 30 років, потрібно думати про свою сім’ю, про своє житло. Та й слава піде про дівчину нехороша. — Розумієш, – відповідала Олена, – розписуватися ні він, ні моя донька не хоче. Так і каже, подивлюся, мовляв, що за людина. Поспішати не буду. А мені здається, що жадібнуватий він хлопець
Життєві історії 0
Сім’я маминої сестри Олени завжди була без вдачі в побутовому плані. Тітка так і не нажила свого власного житла. Точніше, житла свого вона позбулася колись. Не змогла виплатити
— Олеже, це ти, чи що? Який дорослий став! А здоровий який! Так… Коли я тебе останній раз бачила — тобі років вісімнадцять було, так? А яка машина в тебе гарна! Розбагатів, чи що? А про рідну тітку і не згадуєш?
Життєві історії 0
Якось несподівано Олег Володимирович засумував. Але сумувати йому було зовсім не про що — улюблена сім’я, улюблена робота з гідною зарплатою, поїздки у відпустку з дружиною та трирічним сином
— Куплене – воно без душі, – каже двоюрідна сестра Лариси Вероніка, – десятки людей у такому ж, а в тебе все в єдиному екземплярі. — Ось і коли в Марійченої доньки наближався ювілей – 5 років, – продовжує Лариса, – я вирішила зробити їй подарунок своїми руками. Відзначати свято сестра вирішила вдома, з ріднею, двома-трьома подругами та їхніми дітьми. Покликали в гості і Ларису, і Вероніку. — Чоловік працював, піти не зміг, – ділиться жінка, – старшого дворічного сина з собою взяла, а молодшого вирішила залишити зі свекрухою
Життєві історії 0
— Бабуся навчила, спасибі їй за це величезне, – каже Лариса, – ми з сестрою у неї дуже багато часу в дитинстві проводили. Вважай, що всі канікули і
— Але ж і твій чоловік тут жити не зможе, – сказала скривджена мама, – я буду проти зятя так само, як ти проти Сергія. Продамо? З глузду з’їхати! А в тебе рука підніметься, татову спадщину продати? — Ну в тебе ж піднялася рука притягти в татову спадщину чужого чоловʼягу, та ще й вибрати його і його матусю в суперечці з рідною донькою, – кажу
Життєві історії 0
Моя матуся заміжня, і я теж. Мама в шлюбі 3 роки, а я – 2. Як я зрозуміла, у перші кілька років у чоловіка мами (язик не повертається
Комуналку поділили: з нас 40 відсотків, з них – 60. Мова про роздільне харчування теж завели ці дві панянки. Не хотілося їм нас годувати. У мене ж руки з дупи ростуть, готувати не вмію, як вони казали. От і не хотіли Михася смаколиками й делікатесами годувати, щоб він зрозумів, з ким одружився. Графік прибирання склали, всі його завжди дотримувалися. Із доступом у ванну кімнату теж проблем не виникало: ми з чоловіком лягали спати набагато пізніше, ніж інші мешканці квартири, і вранці прокидалися теж пізніше, коли їх уже не було
Життєві історії 0
П’ять із половиною років тому мій чоловік став власником половини чотирикімнатної квартири. У нього батьки розлучилися, квартиру по суду поділили, батько свою половину подарував Михайлу. І це був
— А я тобі казала! Чому я маю годувати тебе, твою дитину, та ще й зятя-невдаху! Дивись, ще не таке буде! Повертайся додому, не набридло самій страждати? — Те, що вона годувала нас, це сильно сказано, – каже Лілія. – Так, я в неї грошей перехоплювала, але завжди з віддачею. Свекри жили відверто погано, у них було не позичити. А мама тоді працювала в комерційній структурі, отримувала зарплату в конверті, дуже зверхньо на мене і на моє життя дивилася. І якби тільки дивилася
Життєві історії 0
— Погоджуся, спочатку в нас не дуже все заладналося в справах, точніше, в мого чоловіка не все одразу виходило, жили ми справді важко, – зізнається Лілія. – Але
— І по грошах вона абсолютно не нужденна, – знизує плечима Карина. – І відпочинок може собі дозволити, і доглядає за собою, ходить у салони на різні процедури. У неї пристойна зарплата, одягається модно. Я це кажу не до того, щоб якось очорнити матір чоловіка, мовляв, сама живе, а нам із житлом не допомагає. Ні. Я кажу до того, щоб було зрозуміло, що видимих причин так чинити з власним сином у неї абсолютно не було. Та й я з нею не конфліктувала. І вона завжди ввічливо й коректно зі мною спілкувалася
Життєві історії 0
— Ми взагалі спочатку нічого не зрозуміли: як так? Бабуся завжди була рада нам, якщо знала, що ми приїхати збираємося, ніколи нікуди не йшла і не виїжджала, –

You cannot copy content of this page