— Я спочатку подумала, що Катька десь поруч, потім подумала, що вона його надіслала за чимось, а виявилося, що він прийшов за власною ініціативою й одразу до мене поліз. Кричати? Нерозумно кричати, та й сусіди такі, що вважатимуть за краще не чути, а потім плітки розноситимуть, я ледве від нього відсахнулась, то цей гад не раз потім у мої двері довбався. А в мами якось, знайшовши момент, узагалі таке ніс! Я його питаю, не соромно, дружина твоя мені рідною сестрою доводиться
Практично я туди не їжджу. Просто втомилася слухати мамині моралі і розповіді сестри про її щасливе сімейне життя, ха, боюся не втриматися і відкрити їй очі на все,
І налагодилося б, я впевнена. Але на нашому з чоловіком весіллі братові приділяла підвищену увагу моя новоявлена родичка, сестра мого чоловіка Ліза. Мало не висіла на ньому, запрошуючи танцювати, ходила на вулицю хвостиком. Я Лізі прямо сказала, що брат одружений і те, що він приїхав один, ні про що не говорить, просто дружина не змогла поїхати через дитину
П’ять років тому я виходила заміж. З майбутнім чоловіком знали одне одного давно, зустрічалися майже 2 роки. Рішення було обдуманим, зваженим. Весілля вирішили влаштувати невелике, покликати найближчих. До
— А кругом бруд, посуду гора, кажу їй, мовляв, Лера, дитині рік уже, ну можна ж навести лад, приготувати їжу. Адже йдеться вже не тільки про те, що поїсть мій син ввечері, малюка теж на загальний стіл треба переводити поступово, ти ж уже сама його й не годуєш грудьми. — А вона? — А вона на мене з такою образою, мовляв, це її сімейні справи
— Річ навіть не в готуванні, хоча Лера взагалі вдома нічого не робить, – каже Ольга Дмитрівна. – Річ у байдужому ставленні до сім’ї та чоловіка взагалі. Ну
— Знаєш, люба моя, я проти сина не піду, він у мене один, хоч і отакий. Тому квартиру, в якій він живе, я в нього відбирати не стану. Коли станеш мамою, зрозумієш… А ось свою квартиру я залишу онукові. І тебе не вижену, не хвилюйся. Чим зможу – допоможу. А з Вовою розлучишся – подавай на аліменти. Виростимо хлопчика. Прорвемося
Світлана приїхала додому від батьків. Незважаючи на свій цікавий стан, вона заміняла матір у догляді за батьком, поки та лежала в лікарні. Останнім часом батько здав, хоча він
Олена зітхнула, згадуючи, як ночами варила собі гороховий суп на воді. Навіть олії рослинної не було. А їсти щось треба було – вона годувала… Мати допомогла тричі – приїхала викупати, але так і не наважилася взяти в руки немовля. Виручила сусідка по гуртожитку, Ірка
— Відчепіться від мене! Відчепіться всі! Нічого не хочу і нічого мені від вас не треба! Я сама все вирішу! – кричала їй в обличчя донька, ковтаючи злі
Ледве дочекавшись, поки дружина піде на роботу, Михайло увімкнув воду і заткнув кухонну раковину. Після цього він зі спокійною душею пішов у магазин. А коли повернувся, біля його дверей уже стояла сусідка знизу, Марія Іванівна. — Ви що?! Зовсім збожеволіли?! У мене щойно ремонт закінчився! – кричала вона
— Михайле, мама дзвонила. Вона взяла квитки на поїзд, тому нам треба їх з братом розмістити… Ти зможеш заїхати в магазин? – Юля запитально подивилася на чоловіка. Михайло
Тетяні стало все одно, як і з ким він проводить дозвілля. Їй захотілося простого, сімейного життя, де подружжя довіряє одне одному, займається домашніми справами, по суботах ходить у гості до спільних друзів, а влітку сплавляється на байдарках
Тетяна розплющила очі й побачила над собою низьку стелю. Згадавши події ночі, вона засумнівалася, чи правильно вчинила, втягнувши ще одну людину в орбіту своїх проблем. Блукати з дитиною
— Вибач, ми більше не можемо бути разом. Я виходжу заміж, – вона сунула Олегу в руки якусь книжку, розвернулася і сіла в машину
Олег одружився з Надією на зло своїй коханій. Хотів їй довести, що не страждає від того, що вона його покинула. Вони з Марією зустрічалися майже два роки. Олег
— Мамо, я одружуся з Оленою! Вона, може, й не найрозумніша жінка у світі, зате найкрасивіша! — Микола чекав маминої реакції
— Мамо, я одружуся з Оленою! Вона, може, й не найрозумніша жінка у світі, зате найкрасивіша! — Микола чекав маминої реакції. — Одружуйся, оскільки вирішив, —  Лідія Іванівна зробила ковток кави
— Вєрка! Навіщо тобі це. Щодня повний будинок народу. Хіба так можна? Ех ти! А прибирання після всіх. Ну ти й блаженна
Тітка Віра завжди зрозуміє! — Вірка, ну яка ж ти дурнувата. Навіщо ти всіх вітаєш. Навіщо тобі все це треба. І так ледве кінці з кінцями зводиш, — говорили сусіди.

You cannot copy content of this page