— Потрібно просто пляшечку з водою непомітно покласти в машину, а потім вказати на неї, мовляв, забери свою воду. І далі реакція. За нею все стане зрозуміло. Якщо скаже, що не його – це одне, а от якщо почне ухилятися і придумувати на ходу… тут… сама розумієш. Оля відмахнулася від подруги, вважаючи, що все це дурниця, але коли вони виходили з кафе, пляшечку з водою захопила
— Тут одна моя знайома перевірила цим способом, чи не ходить чоловік наліво, крику було! Навіть і не здогадувалася, а він обманював. Ось така пляшечка і допомогла, –
— Не захворіла я, Валерочко, просто настрою немає. Все крутимося, крутимося, коли молоді були, все на потім відкладали, все для дітей! Тепер онуки один за одним пішли. Ти не думай, я всіх дуже люблю, але знову все тільки для них. А чому так виходить? Та тому що ми живемо не окремо. Скоро сорок років, як ми разом, а все скачемо, як молоді. Вранці Таня зі Славою на роботу збираються, Христинка з Микитою до школи, до туалету черга, у ванну не пропхатися. Поїли, до пуття не прибрали і побігли, а я ходжу і підтираю за всіма. Начебто й не важко, але невже ніколи ми з тобою окремо так і не поживемо, як люди, га Валеро
Валерій Іванович відвів молодшого онука Микитку до школи і бадьоро крокував через скверик назад додому. Зараз вони з Наталею снідатимуть, у них на пенсії тепер свій розпорядок. Старшу
— Ось саме, хто може, той і робить. А я жіночу роботу не можу. Не привчений. У моїй родині завжди так було – мати по дому шаруділа. — Шаруділа? – усміхнулася Олена. – А в моїй родині батько посуд мив і підлогу, що ж тепер? Домашня праця – це теж праця. Ось саме, чоловіки чомусь сприймають роботу жінки по дому як належне. Мені теж після роботи хочеться прийняти ванну і повалятися на дивані
— Оленко, ти чого? Я посуд мити не буду – це взагалі бабська робота! — Яка? — Ну жіноча, – Павло зрозумів, що був нетактовним і спокійного вечора
— Розумієте, машина заглохла, довелося залишити на посту. Бензин закінчився. Дві заправки проїхав і жодна не працює. Вони, бачте, новорічну ніч святкують і до третьої ночі закрилися. Спочатку хотів почекати в машині, а потім понадіявся, що мене підбере хто-небудь, – сказав чоловік, – не даремно сподівався. Ви для мене чарівницею виявилися. Мені ж додому швидше треба
Надія поспішала. Тільки півтори години залишилося до Нового року, а вона все ще в дорозі. Уже давно б приїхала, але зупинив патрульний і довго не відпускав. Начебто нічого
Поки Надія ще не передумала, турботливі менеджери викликали таксі й відправили її додому з подарунками та накидкою. Але, як це часто буває, ейфорія від виграшу випарувалася так само швидко, як прийшла. Опинившись у рідних стінах, далеко від усіх цих посмішок, чемних слів, оплесків на тлі, Надія зрозуміла, що потрапила в пастку досвідчених маркетологів і зробила абсолютно непотрібну покупку. І що тепер робити
Крім снігу, що замітає яскраво прикрашені ілюмінацією вулиці, грудень приносить приємні клопоти. Думки про те, що-кому подарувати, дуже гріють серце, а іноді перетворюються на нервування. І це був
Гроші я зберігала, як бабуся, замотавши купюри в платочок і сховавши на антресолях. Я не пам’ятаю на що ми збирали. На машину чи на дачу
Я виходжу із рацсу разом зі своїм колишнім чоловіком. Вже 12 хвилин, як ми розведені. Він щось говорить, а я думаю, чи встигну я на роботу або краще
На Мишка чекала картопля пюре і котлета. Дитина жадібно накинулася на їжу, а жінка дивилася на нього витирала сльози
Ірина визирнула у вікно. Так і є, маленький Мишко самотньо сидів на лавці, а на вулиці вже темніло. – Ну, що в нього за мама? – промовила жінка, сунула
– Та взагалі сьогодні день невдалий. Дощ лупить, навкруги одні дурбелики. Ось юнак тут тупить по-чорному, та ще й стоять усі як барани, хоч би посунувся хтось углиб салону
Ольга вийшла із перукарні дуже задоволена. Нарешті після кількох років сумнівів вона вирішила зробити собі коротку стрижку. Волосся завдовжки не більше двох сантиметрів майстриня-перукарка уклала та збризнула лаком
Весілля минуло, і до виходу на роботу мені залишалося якихось кілька днів, коли я вирішила зібрати дітей до школи і зробити заготовки на зиму
Я знаю, що в деяких людей буває день, який ділить їхнє життя на «до» та «після». Так само сталося і в мене. Я дуже добре його пам’ятаю, навіть
– Навіщо ти вітаєш цього… безхатька! – запитала дочка, демонстративно спираючись на останнє слово, – Гроші йому завжди даєш, які він тобі ніколи не повертає
– Мамо, там до тебе знову цей безхатько прийшов! – дочка зневажливо зморщила обличчя. – Ніякий він не безхатько! У нього є кімната. Просто нещасна людина. З цими словами мати вискочила

You cannot copy content of this page