Головна

Життєві історії

— Та тут же один день прострочки, а фрукти, дивись, які! — Славко діставав повні сумки відмінного винограду, лимонів, апельсинів, бананів. — А пиріжки свіжі, просто пом’яті! А сиров’ялена, мммм, гріх таку викидати! А ось кава в банках і чай, термін пройшов минулого місяця, та що з ними буде, пий на здоров’я
Життєві історії 0
Валерій Іванович був людиною ґрунтовною, з тих, про кого казали: «золоті руки». На заводі він працював верстатником найвищого розряду, знав свою справу досконало, і його деталі ніколи не
— Котлети. — Мої улюблені. — Твої улюблені? А як же Оксанині? — усміхнулася Наталя. Ігор засміявся: — Оксанині були сухі. А твої — ідеальні
Життєві історії 0
— А ось Оксана завжди котлети робила соковитішими, — сказав Ігор, відсовуючи тарілку. Наталя завмерла з виделкою в руці. Вона глянула на чоловіка, потім на котлети, які готувала
— Бабусю, а коли в мене будуть свої гроші? — А навіщо тобі гроші? — Якщо Світланка не матиме грошей на квиток в автобусі, я хочу за неї заплатити, як той дядько. — Це гарний вчинок! Ти подякував йому? — Ні, Світланка подякувала. — Візьми на підвіконні маленький гаманець, там дрібні гроші. Це тобі
Життєві історії 0
— Як ти могла вирішити за нас обох? — Євген підвівся і попрямував на кухню, наче хотів уникнути розмови. — За нас? Та ми ж цю тему сто
— Як же я тобі, Тоню, заздрю! — казала їй подруга Галя. — Завжди в тебе гамірно, весело. Мої раз на рік приїдуть, та й то чекають не дочекаються, коли можна вже назад тікати. — Еге ж, мої мене люблять, — усміхалася Антоніна. — Щоправда, і втомлююся я від них. У мене ж п’ять онуків! Але нічого, зате не забувають
Життєві історії 0
Сім’я Кривенків була взірцем для всіх. Дружні, говіркі! Разом відзначали свята й відпочивали. За щедрим столом завжди багато жартували, не ділили дітей на чужих і своїх, і дивували
— Добре. Одяг підготуй. — Який? — У чому ховати тебе будемо, – намагаючись контролювати голос, вимовила Люда. – Краще тобі сьогодні віддати Богу душу. Завтра все-таки у Вітьки свято. Двадцять п’ять років йому. А що… Ти краще ось прямо зараз лягай. – Люда підійшла до труни й відкинула кришку
Життєві історії 0
— Ну нарешті! – Закричала Марина, побачивши матір на порозі. – Я вже не знаю, що з нею робити! Сил немає боротися! За що нам із Вітею це
Абрикоси валялися під деревами, і навіть персики зустрічалися, а вздовж доріг росла біла та солодка шовковиця, смачніше за яку я, здавалося, нічого в житті не їла. Зелені волоські горіхи, м’які, як масло, перевернули мій світ, де вони завжди були тверді та коричневі. Ну і, звісно, черешня
Життєві історії 0
То було літо, сповнене сонця й запахів природи, середина 90-х, коли ми з мамою, Галиною, приїхали з нашого далекого й «забутого Богом» (як говорила наша родичка) Полісся погостювати
— Вересень — це найгрибніша пора! — Дід говорив упевнено, наче відкривав якийсь таємний календар природи. — Зараз бабки (підберезники) ховаються під листям, а лисички люблять мох біля ялинок. Опеньки теж уже пішли
Життєві історії 0
Батьки зупинилися біля хвіртки, мотор їхньої машини ще якийсь час торохтів у прохолодному вересневому повітрі. Іван стояв на вицвілій доріжці поміж клумб і тримав свій старий рюкзак із
— Це тобі. Від зайчика гостинець. Хлопчик, не роздумуючи ні секунди, взяв хліб, поклав на нього шматочок сала і відкусив. Смак був неземний, пряний, солоний і нескінченно жаданий. Він проковтнув і яйце, і все, до останньої крихти. Потім підняв на батька сяючі, вдячні очі. — Передай йому від мене велике спасибі
Життєві історії 0
У їхній хаті, де завжди смачно пахло шкварчанням свіжосмажених котлеток або сала, духмяною скоринкою хліба та трохи – сушеними травами, що їх Любов Миколаївна збирала влітку, точилася одна-єдина,
— Просто дивовижно: сидить мадам удома, а до неї приходять одразу обидві: няня, щоб займатися донькою, і помічниця, щоб посуд помити й речі розкидані зібрати й у прання віднести, — злиться літня жінка
Життєві історії 0
— Я на власні вуха чула: Стас у мене саме був, подзвонив її старший, грошей попросив переказати. Стас відмовив, а потім подзвонила Люба з претензіями: чому він йому
— Нехай у машині й живуть, якщо навіть немовля буде. Я вже допомогла, більше не збираюся. Людмила поклала слухавку, а сама задумалася: до чого була остання частина розмови? Чи сваха і в цьому разі щось знає?
Життєві історії 0
— От скажи мені, є тут глузд чи немає? Я дала синові пʼять тисяч доларів! Плюс, звичайно, розраховувала, що й свати щось дадуть, і самі назбирали вже, усе

You cannot copy content of this page