– Христя, навіщо тобі стільки ковбаси? – питає чоловік у дружини, яка у свій продуктовий візочок поставила кілька видів не дешевої ковбаси. – Що ти задумала?
– Христя, навіщо тобі стільки ковбаси? – питає чоловік у дружини, яка у свій продуктовий візочок поставила кілька видів не дешевої ковбаси. – Що ти задумала? Дружина лише
І ось теща повертається до нас. Мене відразу починає все в її поведінці дратувати. Зриваюся, на дружину, на тещу, отримую відповідь на запитання, чому вона не живе у себе вдома. Виявляється вона хоче жити тут. Ну що тут ще сказати, хоче так хоче. Каже продасть ту квартиру, де її син живе, і купить тут і переїде. Кажу що замучила вона в моє життя лізти. Дружина ж знову сина довіряє мамі набагато більше ніж мені. Я злюся
Кілька років тому познайомився з майбутньою дружиною. Жила вона на той час одна у своїй квартирі, я у своїй. Ровесники, обидва з хорошим достатком, матеріальних проблем немає. Відразу
– Вантажимо в машину продукти, – каже Ольга, – намагаємося привезти все, що необхідно. Пенсія у мами Макара – копійки, та, багато чого вона вирощує на городі, але дітям зараз подавай і ласощі, і молочку, і інше. Гроші переводимо на картку, а як інакше
Пам’ятаю, що у мене було таке гарне дитинство з шикарними канікулами в дитячих таборах для відпочинку, а якщо вже я і залишалася в місті, то усім двором гуляли
Саша не дуже вірила в цю ідею, але вони з Людмилкою створили акаунт на сайті знайомств, де розписали свою ідею. У винагороду обіцяли або безперешкодно бачитися з дитиною і повноцінно брати участь у вихованні без замаху на гаманець і серце чоловіка (може ж і чоловік мати потребу в дитині, але не мати бажання пов’язувати себе узами шлюбу), або, якщо дитина йому, навпаки, не потрібна, відсутність будь-яких претензій плюс щедру матеріальну винагороду
Саша була відверто негарна: висока, з широкими плечима і довгими руками, безбарвними бровами і великим носом. Спочатку вона намагалася крутити кучері зі свого рідкого волосся і вбиратися в
Дачу вони купили, але взимку, просто напередодні Нового року, чоловік пішов від неї до своєї аспірантки Аліни. Женя не особливо здивувалася, давно вже підозрювала, що не просто так він став на роботі так засиджуватися. Було гірко, прикро, але соплі розводити Женя ніколи не любила, загартувалася ще в дитинстві, коли зростала без батька на околиці міста, з мамою, яка вічно працювала і не мала нікого за неї заступитися. Тому посумувавши кілька місяців, вона вирішила перенаправити свою енергію в інше русло і зайнялася дачею
— Ми з вами не зустрічалися раніше? Євгенія вже кілька днів придивлялася до Олександра, намагаючись зрозуміти, де вона раніше бачила ці пронизливі яскраві очі. Сам він був непоказний:
От якщо Ваш син виросте і буде дуже неправий. Дуже. Ви б хотіли, щоб його пробачили й дали йому шанс на це ось саме щастя, про яке Ви зараз говорите?
До родзали надходила молода жінка. Її чоловік уже втретє викладав кульки з об’ємної сумки, сумно зітхав, складав назад, а потім викладав знову. – Куди ж ми поклали ці
О, Віра, а що у нас на вечерю? — Степан, судячи з його гарного настрою, все ж таки переміг у своїй “епічній” битві. —  На вечерю були котлети з рисом, які ти з’їв одноосібно. Більше нічого на вечерю нема
Віра зайшла на кухню та застигла. На столі бруд і посуд, біля чайника калюжа чаю, у раковині теж не зрозумій що… Зі спальні чути звуки “епічної” гри. Це
— Хочу якнайшвидше довезти твої сумки, щоб ми могли поїхати посидіти в кафе. Знаю тут неподалік одне затишне місце – тобі сподобається.
Ольга та Віктор познайомилися зовсім випадково, зіткнувшись візками у супермаркеті. Вони посміялися з безглуздості ситуації, після чого хлопець запропонував Олі допомогти довезти її пакети до неї додому. —
Галя знала, яке важливе це деревце для Ніни Єгорівни й сміливо кинулася захищати його. Але собака встиг зламати берізку і вкусив Галю за ногу
Наталя підписала папери, отримала гроші за будинок і полегшено зітхнула: — Ну ось і добре, а то я вже мучилася з цим будинком. У ньому жили мій хрещений
– Скільки можна косячити?! У тебе й помилки якісь дурні! Ну от! Що це! – Аліса Едуардівна тицьнула у місячний звіт довгим манікюром так, що мало не зламала нарощену красу.
Коли ключ повернувся в замку, його серце мало не вискочило з грудей, душа помчала їй назустріч. – Скільки можна косячити?! У тебе й помилки якісь дурні! Ну от!

You cannot copy content of this page