Життєві історії
— І тут я дізнаюся, що брат тепер ще з дружиною та переїжджають до бабусі! Тобто просто інтриг і задобрювання бабусі їм було мало, вирішили діяти рішуче, –
Треба щось робити, адже вона зранку нічого не їла… Настя, відкрий, ну хоч на хвилиночку… — Мамо, марно, нічого не допомагає, може, швидку викликати… — Аня, заспокойся, треба
— Мені іноді вже здається, що це не моя, а його мама, – зізнається Олена подрузі. – Ну, де не посій там і вродить, чесне слово. У мене
– Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти зможеш тут заночувати, – спокійно мені каже син. Я промовчала, бо була дуже втомлена
Життя моє важко назвати легким. Зростала в багатодітній сім’ї, батьки мої багато працювали, та грошей нам ледве на харчі вистачало. Одяг один за одним доношували. Згодом я виросла,
— Куди вона тепер із дітьми? Одежинки і тієї й не залишилося, все пропало… ех, якби знати… так відсікли б вогонь. Люди перемовлялися тихо, сумно дивлячись на господиню
— Що ти мовчиш, Геннадію? Аліменти майже шість років платив, виходить за чужу дитину? Я це так не залишу, ти промовчиш, а я до суду піду. Так і
— І ось це «Ну допоможіть, ви ж можете», мене просто вже бісить, – зізнається подрузі Віра. – Хто її туди їхати змушував? Ми й так з її
— І я ніколи в це не вірила взагалі, вважала бісовщиною, я навіть відповідних програм по телевізору ніколи не дивилася, – засмучена Любов Вікторівна. — Дійсно, морок якийсь.
Над круглим столом з ажурною скатертиною горіла теплим світлом низько опущена люстра, створюючи відчуття затишку. На столі рівно розставлені тарілочки з красивою нарізкою. Салатик, фрукти. Не те, щоб