Життєві історії
– Ну нарешті приїхали. Зачекалися на вас. Адже просила якнайшвидше, – сказала Галина Леонідівна дітям, що приїхали. – Мамо, що за терміновість така? Ми були на роботі, –
– І від чого мені тебе сьогодні доведеться рятувати? – запитав Олег, запарюючи другу мівіну. – Пюрешка і тефтелі! – весело відповів Роман. – О, знову? – з
– Віра! – вигукнула мати в слухавку. – Приїжджай! Терміново! – Що знову сталося? – запитала Віра крізь сон. – Знову?! І це кажеш ти?! Я тут ледве
Людмила терпіти не могла свою невістку Ольгу. Вона вважала її винуватицею усіх бід та неприємностей. Людмила постійно скаржилася родичам та сусідкам: – Зовсім син забув про моє існування,
– Доброго дня, дівчино ви випадково не із 44 квартири? – дивний літній чоловік звернувся до Алли. – З 44, а що? – У мене до вас пропозиція.
Донька в Тамари зʼявилася досить пізно – у 37 років. Колись вона сама у 25 років поїхала з села у місто, якомога далі від непутящих батьків… Довелося жити
– Вибач, мамо, але ти з нами жити не можеш. Ліля проти, – опустивши голову, сказав мені син. Було видно, що йому самому незручно, бо ж я його
– Я не хочу зараз дарувати вам якусь нісенітницю, – казала Людмила синові та майбутній невістці. – Тому на весілля вам зараз нічого дарувати не буду, а трохи
Одного ранку Алла йшла сільською дорогою, міцно тримаючи доньку за руку. У вільній руці стискала невеличку валізу, в якій, здавалося, вмістилося все її розчарування. Вона навіть не попрощалася
– Катя, хто ця жінка? – тихенько, щоб не почули інші люди, спитав Ігор. – Яка жінка? – Катя відволіклася від телефону: писала повідомлення подрузі. – Ось та…