Головна

Життєві історії

— Та й не знала я тут нікого, – каже жінка, – крім матусь із візочками на дитячому майданчику. Ну і вирішила, що піти на заняття – саме те, що потрібно. І фігуру підтягну, і спілкування буде не тільки на тему памперсів і сумішей. Оксана прийшла до клубу і абсолютно випадково для себе опинилася не на тренажерах, а в студії танцю. І “захворіла” цим. Хоча спочатку здавалося, що вона неповоротка, як бегемот, що не вловлює ні темп, ні ритм. — Так і було спочатку, – каже вона, – але наша тренерка, просто вогонь. І приблизно через місяць я почала помічати, як змінюється пластика, фігура, зникає зайва вага
Життєві історії 0
Можете згадати, чим ви захоплювалися в дитинстві? І чим захоплюєтеся зараз? Я вважаю, що люди, які мають своє хобі – набагато щасливіші за інших. Провела серед знайомих опитування.
Чоловік цілодобово пропадав на двох-трьох роботах, удома я його майже не бачила. Жили ми тоді у квартирі, яку йому виділили від заводу. Але грошей усе також не вистачало. Адже незабаром на світ з’явилася друга дитина. Я перейшла на заочну освіту і ледве здобула диплом. Важко було одночасно поратися з двома дітьми, вести домашні справи і гризти граніт науки. Але навіть незважаючи на це, ми впоралися
Життєві історії 0
Заміж я вийшла у 18 років. Чоловіком моїм став однокласник. Ми дружили з дитинства. Через півроку я дізналася, що в положенні. У нас були важкі часи (у фінансовому
— Цинізм який поза межою, – вважає Єлизавета. – Але в цьому вся моя мама. Тільки уяви, вона потім на поминках відвела мене осторонь і попередила, що успадковувати мені нічого, тато все за життя оформив на неї. — З розуму зійти. Ну як, нормально вона успадкувала за підсумком? — Яке там, – робить негативний жест рукою Ліза. – Машини пішли ще за життя тата, накопичень нуль. Квартира? А квартиру вона продала, жити ж їй на щось треба. Хоча, треба було продавати будинок, купувати однокімнатну, двокімнатну здавати, тоді б жила якось. Але я радити вже не полізла, а мама завжди була нетямущою, звикла, що гроші були
Життєві історії 0
Напевно років 10 десь, як вони тільки добре жили, – згадує Єлизавета. – До цього жили цілком стерпно, а тоді татові просто гроші рікою текли, мама навіть із
«Можна! – вирішив він, увімкнув запис екрана, зайшов у месенджер, прикріпив фото телефону, що лежав у коридорі, і надіслав матері повідомлення: – Ти забула свій телефон у коридорі». Це було дуже смішно. Як і герой ролика, він планував зняти шикарне відео – спочатку повідомлення, потім перелякану матір, що повернулася з півдороги, а потім її розсерджене обличчя, коли він скаже, що вона попалася на жарт  – ось же він, телефон! У її руках!.. А-ха-ха
Життєві історії 0
«Ранок добрим не буває», – думав Федір, шістнадцятирічний підліток, ліниво гортаючи стрічку новин у телефоні й по ковтку відпиваючи з горнятка запашну каву. До третьої години ночі він
— Ось і розумниця. Сідай за стіл. Я і тебе чаєм пригощу. Ось тобі вафелька. Знаю, як ти їх любиш, – жінка наливала дівчинці чай у черговий дитячий кухоль. Після чаю Світлана розповіла вірш для перевірки. — Мене сьогодні обіцяла вчителька запитати, – поділилася дівчинка. — Ну, ти й знаєш його добре. Чітко так і виразно, – сказала Марія Олексіївна, – просто молодчина. Виходь і розповідай голосно, і не соромся. Артистка ти, та й годі, Світлано
Життєві історії 0
Школа шуміла, сміялася, пустувала. Діти зустрічалися в коридорах, заходили в класи, щось розповідаючи одне одному, нібито не бачилися вічність. Нарешті, продзвенів дзвінок на перший урок. Вахтерка Марія Олексіївна
— Припини! Вставай! Не принижуйся, чуєш! Не потрібен ти йому. І я не потрібен. Ніхто з нас, так нехай йде! — Олексій підбіг і став відчіплювати молодшого братика від тата
Життєві історії 0
— Татку, не йди! Не кидай нас! Татку, нічого мені більше не купуй і Олексію теж. Тільки з нами живи! Не треба ні машинок, ні цукерок. Ніяких подарунків не
— А в тебе, люба невістка, зовсім совісті немає! Я ж здається чітко пояснила, хто де спатиме. Це моя квартира, і тут я встановлюю свої правила, всім зрозуміло?
Життєві історії 0
— Це моє останнє слово, вибирай: чи ми, чи твоя мама! — плакала дружина. Якщо ти залишишся з нею, то обіцяю: ні мене, ні Анастасію ти більше не
Приїхали до селища неподалік міста. Він був другим будинком Нікі. Усі канікули проводила тут. Та й після школи часто приїжджала сюди
Життєві історії 0
— Так, Ніка Афанасьєва, сьогодні тебе виписуємо, — лікарка усміхнулася, якоюсь сумною посмішкою. — зустрічати тебе хто-небудь буде? — Мама… дідусь із бабусею… — Гаразд, дзвони, збирайся! Лікарка підвелася і попрямувала
— Ну, тату … Але ж, правда, воно мені треба? Заміж, звичайно, добре, але воно мені треба?! Щось я не відчуваю ентузіазму в передчутті сімейного життя, принаймні з Сашком
Життєві історії 0
Якось під вечір у вихідний дивилася я в приємній компанії улюблену комедію. Смішну. І раптом тихо пилікнув мій телефон. Повідомлення надійшло. Не закінчивши сміятися, відкриваю повідомлення: — Ліно,
— Ага, щоб вона його зжерла? Тобі не шкода людини? Вона ж знищує все живе довкола себе! Стара карга! — додала друга, сідаючи за стіл
Життєві історії 0
— Наша злюка знову не в дусі! Сьогодні особливо! Чоловіка їй, чи що, знайти, щоби так на людей не кидалася?! — зітхнувши, запропонувала одна зі співробітниць офісу. —

You cannot copy content of this page