Головна

Життєві історії

З-за рогу з’явилася блискучий Мерседес. Машина зрівнялася з нею, опустилося скло. – Хочеш, я відвезу тебе до іншого життя? – запитав Андрій. І Світлана ризикнула. Що вона бачила у житті? Довгі роки знущання та короткий шлюб без кохання. Андрій увіз її в нове життя. Одружився зі Світланою
Життєві історії 0
Мати тримала Світлану вдома. Коли всі дівчата і хлопці, голосно кричачи, грали у дворі у хованки, Світлана зітхала біля вікна. – Досить сидіти там, йди уроки роби! – кричала
– Мамо, ну мамо, заспокойтесь! – Я тобі заспокоюся, все село смітися буде, гарем мені тут улаштував. – Ну, не шуміть, мамо. — Тобі про що треба думати? А ти дівці дитину зробив! Їй років то скільки. Що вона з тобою, зі старим дідуганом робитиме
Життєві історії 0
Дружина спочатку лаялася, а потім заспокоїлася. Діти пішли одне за одним. Чоловічої сили Миколі вистачало і на дружину, і на подружок. Жили вони разом із матір’ю Миколи, маленька,
– Кірочка, пробач! Життя у нас з тобою якесь безбарвне. А роки йдуть. Я все ж таки хочу дітей! – Так, гаразд, досить! Знаю, я – пустоцвіт. Бажаю вам кохання і більше спадкоємців. Прощавай, Віталіку
Життєві історії 0
У Кіри чоловік працював жіночим лікарем. Подружня пара мріяла про малюка. Однак нове життя ніяк не зароджувалося в Кірі. Віталій (чоловік) сам лікував свою дружину, возив на всілякі курорти,
– А ще ми з Сашком купили ялинкові іграшки. Він сам вибирав. Сергію, ти б бачив, скільки захоплення в нього було. – Аня, дякую, я не знаю, як би впорався без тебе, – Сергій обійняв дівчину
Життєві історії 0
Аня і не помітила, як у квартиру баби Каті, яка пішла на вічний спокій, в’їхали нові мешканці. Просто вранці зіткнулася з ними на сходовому майданчику. Вона зачиняла двері,
– Піду продукти купувати! Напевно, й свати мої майбутні такі ж худі та кволі, як і син у них! Буду їх відгодовувати! 
Життєві історії 0
– Юлія? Нікітюк? Це ти? – Вибачте, ми з Вами хіба знайомі? – Ну звісно ж, Юлька! Ми ж з першого та по десятий «А», як знайомі! – Вибачте, у мене досить
– А знаєш, кому я кімнату продав? – спитав Віталік Юлію телефоном і зареготов. – Невдовзі дізнаєшся! – А раптом ти чоловіків почнеш водити в порожню квартиру, в мою кімнату? Син бачитиме, яка мати гуляє, навіщо йому це треба? А ці покупці – народ перевірений, навряд чи ти когось привести зможеш
Життєві історії 0
Колишній чоловік Юлії продав частку в їхній спільній квартирі, чому був дуже радий. Дрібні капості – це у його стилі, не міг півроку зачекати! Через півроку можна було
– Про що ти тільки думаєш, Клавдія, – казали їй сусідки, які бачили, як Семен воду з колонки тягає, Ніна картоплю на городі тяпає, а Павло сидить собі в тіні на лавці і книжку читає, – думаєш, він тобі потім відплатить, склянку води у старості піднесе? Поїде він, і справа з кінцем
Життєві історії 0
Клавдія й сама не знала, як у них із Василем вийшов такий розумний син. Вони обидва лише дев’ять класів закінчили, і то завдяки доброті вчителів. Кожному своє, як
Я день і ніч готова на колінах стояти, аби у вас усе добре було й не довелося б тобі ніколи вести зошит, у який записуєш усе – від хлібини до цукерки дитині на свято. І на цю останню ще спробуй – вигадай! Ось у такі моменти ти й розумієш, як багато значить, коли приходить з роботи чоловік, віддає тобі получку, а потім вибачається ще, що на чоботи нові поки що бракує тобі, але зате синові на куртку він «підшабашив». І якщо ти розумна, то обіймеш його, спасибі скажеш, а потім дістанеш свій зошит і покажеш із гордістю, що зуміла ще й на черевички Сергію викроїти. І нехай до чаю буде «печиво з нічого» на розсолі, а на вечерю порожні макарони, зв’язок між вами коштуватиме всього золота цього світу. Тому що немає скарбу дорожчого, ніж кохана людина поруч, яка думатиме про те, що тобі потрібні ці самі нові чоботи
Життєві історії 0
На! Неси на стіл! А ось це нехай Марійка поставить на маленький столик. Хто захоче – візьме сам. Света вручила блюдо з рибою і хлібний кошик доньці й
Колись давно подруга подарувала мені на іменини набір рушників. Не смійтеся. Це було в ті часи, коли хороші рушники вважалися чудовим подарунком. Знаєте, подруги вже немає. Зовсім немає. А рушники, подаровані з любов’ю, живі. І щоразу, дістаючи з шафи старенький смарагдовий рушничок із веселим вишитим дельфіном, я згадую її, мою подружку. Дивовижний світ речей. Є речі непотрібні, а є добрі. Через них ніби незримі ниточки простягаються від людей, які дарували тобі ці речі з добрими побажаннями
Життєві історії 0
На довгу добру пам’ять. Грудень – завжди головний біль. Мало того, що потрібно все встигнути переробити до кінця року, нічого не забути, заплатити комуналку, визначитися, де, коли і
— Ти ж нічого їй не зробиш? – схвильовано запитала дівчина. — Ні, якщо чинити опір не буде. Їй має бути до сімдесяти. Навіщо руки бруднити? Квартира, знаєш, яка?! Золото і гроші точно є. Дочка з Франції надсилає. Не залишить же вона тут матір на одну жебрацьку пенсію. Я коли заходив до них у першому класі, Сашко мені показував фотографії. Знаєш, скільки в неї прикрас? Дід дарував. Він якимось начальником був. Продамо їх, грошей нам надовго вистачить, – мрійливо зауважив хлопець
Життєві історії 0
Лідія зітхнула і відкинула з себе ковдру. Спекотно. На вулиці відлига, по карнизах стукає чи то дощ, чи то краплі з бурульок, що танули. А вона пам’ятала, як

You cannot copy content of this page