— А тепер я розумію – справа не в розкладі. Річ у любові, яку ми даруємо одне одному. У дрібницях, з яких складається щастя. — Ти дивовижна мати, Мариночко. І дружина. Я так рада, що Андрійко зустрів тебе. Андрій повернувся пізно ввечері. Відчинив двері своїм ключем і завмер на порозі. З квартири пахло хвоєю, корицею і ваніллю. У напівтемряві мерехтіли маленькі ліхтарики на підвіконнях, відкидаючи химерні тіні на стіни
Марина стояла біля вікна, розглядаючи сніг, що падав. Перший у цьому грудні. М’які пластівці повільно опускалися на землю, вкриваючи сірий асфальт білим покривалом. В інший час вона б
— Мені нічого не треба. Тільки ти одужуй, дідусю. — Це вже як вийде. А якщо що, ти не плач. Знай, не люблю я це. Не гнівай мене. Так от. Будинок майже розвалився. Город? А що ти одна з ним зробиш. Тож ти одразу, як отримаєш спадок – продай. А тут, – він простягнув їй картку, на якій вона побачила своє ім’я. – Я зібрав тобі. Нема чого по чужих кутках поневірятися. На перший внесок вистачить. Просто зараз і займися. Я хочу за життя дізнатися, що ти влаштована
— Тетяно, ти де? Ми з мамою чекаємо на тебе, чекаємо. А тебе все немає, – почула Таня нетерплячий голос чоловіка. — Уже йду. На роботі затримали, –
Зрештою, коли Яна на повному серйозі почала домовлятися з Олею щодо навчання тієї приготуванню правильної їжі і вимагати від неї, а особливо від Юри негайного вступу до їхнього товариства і змін у своєму світогляді, Юра встав з-за столу, буркнув: «Я освіжитися, ненадовго!», і попрямував у бік туалетних кімнат
За вечерею Оля сказала чоловікові. — Юрчику, ти на суботу нічого не плануєш? — Та ні, зая, нічого начебто. А що, у тебе є пропозиції? — Ну-у, загалом,
До Ані раптом підійшла повненька дівчина: – Ой, ви новенькі, яке маля у вас! Давайте я подивлюся за вашим малюком, а потім і ви мені допоможете! У нас тут усі одне одному допомагають! А ще щовечора ми влаштовуємо концерт самодіяльності! Ось ви чим займаєтесь? Співаєте, танцюєте?
– Нарешті приїхали! – Аня вилізла з таксі, в якому її захитало, і почала жадібно пити вже теплу воду з пляшки. Вона важко переносила подорожі автомобілем, тим більше, з
– Сукню я не купила. Такі ціни! Що сукню – зносиш, і як не було. А портрет на все життя. Ви вже якось самі сукню придумайте, будь ласка. А котик у мене такий, знаєте, незвичайний. Пушок! Іди сюди! Пушок!
– Коли Люся зробила ремонт у своїй крихітній півторакімнатній квартирці і переставила меблі, з’ясувалося, що стіна в кімнаті якась порожня. Щось просто просилося бути повішеним на цю стіну.
– Сашко, приїжджай, батьку погано… Мамо, скільки можна вже
– Сашко, приїжджай, батьку погано… Він тримав слухавку біля вуха однією рукою. Інша, озброєна паличками, занурювала суші в соєвий соус. Він відправив їжу до рота, прожував… На тому кінці
Не стали стареньку бабусю здавати в притулок або заходити до неї вечорами – вона жила на іншому кінці села, далеко. І взагалі вона вже не могла зовсім себе обслуговувати
Одна сім’я взяла до себе стареньку. Майже чужу. Далеку-далеку родичку. Мало того, що чужу майже, так ще сліпу і, даруйте, недоумкувату. Не в образу будь сказано, але зовсім
— Може все-таки нам? – обережно запитала дружина. — Та ну, Любо, хто б нам її приніс? Якщо тільки твій таємний шанувальник, – Михайло Петрович вирішив пожартувати. — Перестань, не до жартів, ялинка ж якраз біля наших дверей стоїть. Може, хто приходив, удома нас не застав, от і залишив. — А ми просили? Ні, не просили. Та й нікому ялинку нам нести. До того ж котрий рік штучну ставимо. Ні, Люба, це точно не наша. Але от питання: чия
— Звідки вона тут взялася? Може сусідам залишили? — А тоді навіщо тут кинули? Чому додому не занесли? Так-а-аа, завдання з зірочкою, – сказав свій улюблений вислів Михайло
Аліна вже хотіла вискочити і закричати, що вона тут. Що це вона – сюрприз. Мама налякається, або зрадіє, а потім вони посміються. Але дівчину дещо зупинило… голос супутника матері. Він був знайомий їй до болю. Ілля? А він що тут робить? Ні, треба вибиратися, а то виходить, як у поганому кіно. Напевно, мама попросила її чоловіка з чимось допомогти… вони ж сім’я, чому дивуватися? Тільки тому, що їй ніхто нічого не сказав
Вона сподівалася, що мати не запросить свого чергового молодого коханця зустрічати з ними Новий рік. Усі вони були якимись нецікавими. Не вписувалися в їхню сім’ю. І коли мама
– Яка некрасива дитина, – подумала я. А потім я почала її фотографувати. І побачила її. Крізь цю непорушну похмуру маску. Вона ожила
Коли Ірині було два роки, вона жила в дитячому будинку. Я приїхала знімати дітей на відео та фото, мені дали самих важких. Я зайшла в її групу і

You cannot copy content of this page