Життєві історії
Ніна взяла телефон – три пропущені з одного й того самого незнайомого номера. «Треба буде – ще раз подзвонять», – подумала вона і не стала порушувати своє правило
Федір Петрович Щербак прийшов з роботи і на ґанку спіткнувся об велику валізу. Поруч із валізою стояла картонна коробка з-під телевізора, перев’язана білизняною мотузкою. Він смикнув за дверну
Якби хтось років тридцять тому сказав Марині, що, вийшовши на пенсію, вона просто божеволітиме від туги, самотності й жалості до себе, вона б розсміялася в обличчя цій людині.
Соня і Матвій одружилися півтора року тому. У Матвія була своя однокімнатна квартира. Не нова, але в гарному місці. У Соні була трикімнатна, але за неї ще чотири
У маленькій кімнаті вчительського гуртожитку за столиком, вкритим важкою скатертиною з бахромою, сиділа молода вчителька — Ніна Олександрівна. Було їй лише двадцять чотири роки. Вона була дуже вродлива.
В одній із кімнат величезної комуналки жили дві гримзи. Вони були рідними сестрами, і якби не суттєва різниця у віці, то можна було навіть подумати, що вони близнючки.
— Синку, я тут хотіла дещо запитати: у вас виникли фінансові проблеми? – нервово смикаючи в руках конверт із грошима, запитала в Костянтина Ганна Павлівна. Сьогодні в неї
— Сьогодні нічого немає? – запитала Олена, вийшовши з машини і не привітавшись із сестрою. — Ні, – знизала у відповідь плечима Віталіна. – Не кожного ж дня
— Ой, мало не збив мене з ніг! – замахала руками в повітрі теща, на яку ледь на порозі не налетів Віталій із пакетом продуктів у руках. –
— І Степаненки ще прийдуть, з роботи, ну незрузно не запросити, Іро, Ромка ж допомагав нам із ремонтом, пам’ятаєш? — Пам’ятаю, люстру повісив, – важко зітхнула Ірина, –