Головна

Життєві історії

Син майже не з’являвся вдома через велику кількість роботи та відрядження, невістка зовсім не розмовляла з Ганною Костянтинівною, а онуки любили пожартувати над бабусею та її роками: — Дивися, як у неї руки тремтять!
Життєві історії 0
Багато часу Ганна Костянтинівна проводила у своєму будиночку у невеликому селі. Будинок був уже старий — ґанок покосився, в деяких місцях на даху були дірки і фарба вже
Бабуся Віра подарувала невістці всі свої скарби. Скарбів було два — тоненька золота каблучка з червоним каменем і велика брошка з різнокольоровими скельцями, яку вона жодного разу не вдягала
Життєві історії 0
Бабуся Віра була невіруючою. Але найбільше на світі вона боялася двох речей — що Бог поспішить прибрати її до себе і зненацька застане в якомусь непотрібному вигляді, або
Таїсія Павлівна поспішала широкою сільською вулицею, притискаючи до груди пакет зі свіжими булочками. — Тепер на тиждень вистачить,— думала вона,— вдало я до Гаврилівни зайшла. Встигли до крамниці
Життєві історії 0
Таїсія Павлівна поспішала широкою сільською вулицею, притискаючи до груди пакет зі свіжими булочками. — Тепер на тиждень вистачить,— думала вона,— вдало я до Гаврилівни зайшла. Встигли до крамниці.
Бабуся, маленька, худа, в пошарпаному пальті, вона сиділа там у будь-яку погоду. У дощ, спекотний літній день і морозний вечір. Сиділа тихо, не підводячи голови, а поряд з нею, на асфальті, була розстелена невелика ватяна ковдра, з речами, що на ній лежали
Життєві історії 0
Повільно йшов я від бабусі, знаючи, що більше її не побачу. На вулиці Весняній часто зустрічалася мені бабуся та її собака. Вони сиділи в невеликому закутку між аптекою та
— Доброго дня, Віталіку, — прошепотіла одна з незнайомих жінок. — Ти зараз поїдеш із нами. Ми дізналися, що тебе ображає мама. Поживеш поки що в дитячому будинку
Життєві історії 0
Забрали підлітка в інтернат прямо з уроку. Віталік йшов багатолюдною вулицею штовхаючи ногою середнього розміру камінчики. Він уявляв себе футболістом, який забив фінальний гол і поглядав на перехожих,
— Ох, Оленко, самі ми залишилися, та ще й із дитиною на шиї! – Любив голосити свекор, влаштувавшись за кухонним столом і спостерігаючи, як Олена готує вечерю. – А що, у нас сьогодні знову макарони? В Олени горіло все з середини від такого співчуття, але вона намагалася тримати себе в руках. — Та знову, – відповідала вона. – Тому що грошей у нас немає, а макарони поки що є! — Ну, значить, будемо виживати, – сумно констатував Андрій Петрович. – Макарони з маслом – цілком собі їжа. — Масла теж немає, – повідомляла Олена, спостерігаючи за реакцією свекра
Життєві історії 0
— Шикуєш, Оленко?! Батон можна було дешевше взяти, курка теж на знижці буває… Та й простроченням гребувати не варто, у нашому-то становищі! – Свекор закінчив вивчення чека і,
— А коли йому? Спозаранку поїхав, затемна приїхав. Та й що з нього взяти? Він на роботі, а на Нюрці все господарство і діти. Тим паче не свої діти. Так і нема рідних в неї… От же вхопилася за Василя-вдівця, думала своїх Бог дасть, а воно он як вийшло. Ганна з молодих років була дівкою справною, і в роки лихоліття працювала нарівні з чоловіками, яких у селі, залишилося зовсім не багато
Життєві історії 0
— Що? Знову Нюрка своїх ганяє? — Та які вони «свої»? Ясна річ – чужі, на дітей пішла дівка. Он, чуєш, голосить на все село. З хати, що
— Але мені потрібно два парфуми! Саме однакових! — Для дружини та для жінки, з якою Ви її обманюєте? — підняла на нього очі господиня крамнички. — Але так не буває, та жінка зовсім інша
Життєві історії 0
У крихітну крамницю під непримітною вивіскою, розташовану у майже безлюдному провулку, зайшов юнак. Він зупинився у дверях і озирнувся. Крамниця була такою маленькою, що юнак засумнівався, чи зможе
Безцеремонно відсунувши, підкладений чемним кавалером шоколад від себе, вона глянула на нього поверх окулярів. — Хотів пригостити красиву дівчину – просипів він, втративши від несподіванки голос — А, на полювання вийшли чи що? Нікому борщі варити? Дружину шукаєте? Це не до мене, ви помилилися адресою! Розгублений, він озирнувся на всі боки, чи не бачив хто його конфузу. — Шоколад заберіть, ще знадобиться
Життєві історії 0
— Шкода мені тебе, Петрику… Люба, дивилася на чоловіка повними сліз очима. Петрик закивав, себе йому було теж шкода. — Не стане мене скоро, не переживу операцію –
Ось і сьогодні, він розклав велике тіло на сидіння, і розкинув лікті, щоб нікому не спало на думку посунути його. Він був настільки впевнений, що доїде з комфортом, і якось прогледів момент, коли під його ліктем опинилася маленька старенька бабуся. Відчувши підозріле ворушіння збоку, він повернув голову, і з подивом побачив поруч темне пальтечко з шапкою зверху. Пальто зі старенькою всередині, дивовижним чином вмістилося з краю сидіння, і моторно розкладало на колінах вузлики
Життєві історії 0
Сонце припікало, і Вітьку, який лежав на траві, розморило, сон такий солодкий, лагідно обіймав і заколисував, запрошуючи у своє царство. — Ах, паразит такий, знову спить, а хто

You cannot copy content of this page