Життєві історії
В шлюбну агенцію звернулася жінка 58 років. «Свахі», як називали працівників цієї установи, було не більше тридцяти п’яти, і Катерина Василівна засумнівалася. У її уявленні, сваха має бути
— Ну що, Оленко, поїхали твої гості? — І не кажи, Лідо, слава богу, поїхали. Та я за ці 2 тижні думала, що розорюся з такими гостями, або
Віра озирнулася на матір, та спокійно сиділа на вокзальній лавці й роздивлялася перехожих. «Я куплю тобі пиріжок із чаєм», – збрехала вона й пішла, сама завернула в бік
Ірина за Петра вийшла вже в зрілому, так би мовити, віці. Їй було тридцять п’ять, мати набридла своїми розмовами про те, коли ж Ірина подарує їй онуків, ні,
Про старий, занедбаний будинок, що стояв на краю села, говорили різне. Найбезглуздішою чуткою було те, що в ньому колись мешкав двоюрідний брат самого «графа Дракули», а після його
— Тітко, давайте я вам щось допоможу? Я обернулася і побачила поруч пацана, що стоїть. Не хлопчика, не дитину. Саме пацана, шести років, максимум семи. Брудна затерта футболка
Аню всі вважали нерозумною. Із чоловіком вона жила вже п’ятнадцять років. У них було двоє дітей, Алісі чотирнадцять, а Сергію сім років. Чоловік бігав по жіночкам, практично цього не
— Синку, купи квіточки! — Дякую, не треба. Назар стояв на зупинці,— чекав автобус. І все було добре, рівно до того моменту, як звідкись з’явилася бабуся з айстрами. Поставила
— Доброго дня, доню, як справи, зайнята, напевно? — Мамо, привіт, я передзвоню, добре? За кермом, — Валя кинула телефон на сусіднє сидіння, вона запізнювалася на чергову зустріч із партнерами,
Цей випадок стався в школі ще в далекому 1986 році. Свідки, а це були діти восьми років, нікому нічого не розповіли, тому розголосу історія не набула. І навіть