«Валько, де була? З ким? Чому на п’ять хвилин пізніше?» Ремінь за двійки. Кропива за те, що хлопчик до дому провів. Щоденник? Так, читала. Листи розкривала над парою. «Я повинна все знати про свою дитину!»
— І це ти називаєш «людиною виросла»?! — Наталя підхопилася так різко, що чашка перекинулася. Гарячий чай розтікся по скатертині. — Це ти так моє дитинство називаєш? Валентина
«Ось і все, згорю, як Валентина, у неї будинок згорів, а я сама разом з домом згорю, життя моє видно було зовсім непутяще, доньку не змогла навіть нормально виховати», — подумала Антоніна. Це була її остання думка, далі вона вже й не пам’ятала нічого
— І з чого це цікаво ми повинні їм допомагати? Самі винні, ну ти даєш, мамо, навіщо ти віддала гроші цим чужим людям? — обурювалася Ірина, приїхавши до
— Кохання живе три роки, а у вас уже дев’ять разів по три, я, он, за цей час чотирьох чоловіків змінила. Тут тільки відвойовувати особистий простір. Обіцяв тебе утримувати? Нехай утримує. Кавомашина в наш час не предмет розкоші
Люда прожила з чоловіком двадцять п’ять років і була впевнена, що добре його знає. Ще б пак: трьох дітей виростили, випробування пожежею та хворобами пройшли, сюрпризів чекати не
Але найбільша неприємність її чекала у вагоні: на полицях поруч вже розклали речі її колишній чоловік Петя, його молода дружина Оленка і п’ятирічний син Вовчик. «Ні, цього просто не може бути!», — подумала Світлана. — Я з нею не поїду! — заявила Оленка. — Постривай, зараз все вирішимо
Після розлучення з чоловіком Світлана довго не могла прийти до тями й жила лише для дітей. А в сорок років раптом зрозуміла, що більше не хоче бути сама.
— І на роботу до мене бігала, мало не проклинала. Розслідування якісь проводила, моє минуле копирсала, плітки розпускала, місто в нас невелике, мовляв, я найдавнішою професією заробляла, звідси й донька. І, звісно ж, сина відмовляла не просто одружуватися, а взагалі поруч зі мною знаходитися
«Поїзд поїхав. І хоч як кажи про милосердя, а його в мене немає», — розповідає Марина. — Так, хай вона була невдоволена вибором сина, боялася, що після неї
— Хочеш, я тобі порошків спеціальних дам? Хао може дістати, миттю схуднеш! — Краще нехай твій Хао собі якихось порошків знайде, щоб не так активно розмножуватися, — парирувала Катерина. — Чи ви вирішили всю земну кулю заселити? Катерина любила робити зауваження про те, що чоловік у сестри — китаєць
У мами було дві доньки: одна улюблена, а інша — ні. Як мама обрала, хто буде улюбленою, Катерина не знала. Тільки ось дітям її сестри Тетяни на Новий
Марія завмерла на порозі, охоплена крижаним жахом. Кімната була напівтемною, із засмикнутими брудними шторами, крізь які пробивалося тьмяне світло. Повітря було густим, застояним, просоченим запахом ліків, немитого тіла і чогось кислого, немов тут давно не відчиняли вікна. На ліжку під пом’ятою простирадлом лежав чоловік — її батько
Марія перестала любити чоловіка. Не могла сказати, коли саме це сталося, але те почуття, яке вона відчувала раніше, зникло. Важко сказати, хто був у цьому винен. Може, Стас,
— Ну що ти порівнюєш, Вітю. Аллочка завжди виділялася, завжди знала, що вона хоче, на відміну від молодшої сестри своєї. А Таня твоя ледве технікум закінчила. І працює ткалею на фабриці, ну є різниця — ткаля чи банківський працівник?
— Вітюшо, радість яка, Аллочка приїжджає за тиждень, ти уявляєш! Ми з тобою її скільки часу, та вже, напевно, майже рік не бачили. Працює у великому банку, її
— Тихенько!? — Надія Василівна з’являється у дверях, руки в борошні — пиріжки ліпила. — По підлозі тупочеш, як слон! Сусіди знизу скаржитися будуть! Соня опускає очі. Після того, як три місяці тому не стало мами, вона живе в бабусі. Квартира маленька, однокімнатна, на третьому поверсі старого будинку. Бабуся добра, але… дуже сувора. І тишу любить
— Соню, не галасуй так! — кричить Надія Василівна з кухні. — Людям заважаєш! Десятирічна дівчинка завмирає посеред кімнати з лялькою в руках. Щойно вона грала в школу,
Ось, значить, мамині закрутки привіз, рука не піднялася викинути. Частину роздав, та в селі у всіх свого вистачає. Стелажик ось роблю, якщо любите огірочки солоні або ікру кабачкову, то беріть, мені одному не з’їсти. А це лечо, ось салат «Мисливський», а нагорі варення малинове, та вишня є без кісточок
Квартира після того, як Ніна Михайлівна відійшла у вічність, стояла кілька років порожньою. Надія вже звикла, що вона єдина господиня в невеликому коридорчику на дві квартири, відокремленому від

You cannot copy content of this page