— Тихенько!? — Надія Василівна з’являється у дверях, руки в борошні — пиріжки ліпила. — По підлозі тупочеш, як слон! Сусіди знизу скаржитися будуть! Соня опускає очі. Після того, як три місяці тому не стало мами, вона живе в бабусі. Квартира маленька, однокімнатна, на третьому поверсі старого будинку. Бабуся добра, але… дуже сувора. І тишу любить
— Соню, не галасуй так! — кричить Надія Василівна з кухні. — Людям заважаєш! Десятирічна дівчинка завмирає посеред кімнати з лялькою в руках. Щойно вона грала в школу,
Ось, значить, мамині закрутки привіз, рука не піднялася викинути. Частину роздав, та в селі у всіх свого вистачає. Стелажик ось роблю, якщо любите огірочки солоні або ікру кабачкову, то беріть, мені одному не з’їсти. А це лечо, ось салат «Мисливський», а нагорі варення малинове, та вишня є без кісточок
Квартира після того, як Ніна Михайлівна відійшла у вічність, стояла кілька років порожньою. Надія вже звикла, що вона єдина господиня в невеликому коридорчику на дві квартири, відокремленому від
— Коханець їй його подарував, — пояснює Ірина. — Тепер уже цього коханця і на світі немає, але салон свекруху мою непогано годує. У цьому-то салоні колись чоловік Ірини і познайомився з колишньою – Христиною, вона там і зараз працює
— Я б теж хотіла працювати там і отримувати пристойно, і графік мати прийнятний, — каже Ірина подрузі. — У мене ж медична освіта є, я б курси
Заробляла тим… одне слово, була утриманкою, приймаючи подарунки від заможних чоловіків, що годилися їй у батьки. З одним пожила, і він «влаштував» їй диплом, до цього жила з іншим, він її одягав, ще один винайняв квартиру, хтось возив її на відпочинок. Недовго з кожним, але від кожного подарунки, ювелірка, навіть машина була. І права до неї. Подаровані
— Тепер вона телефонує і то плаче, то звинувачує. Заблокувала, так вона почала писати мені в соцмережі з різних акаунтів, а жалю немає, я її ніколи не пробачу,
— Мамо, у мене був хлопець, я думала, ми одружимося, але виявилося, він серйозно хворий. Я кредит узяла, щоб його лікувати, але потім виявилося, що він мене обдурив. Ось тепер я той кредит і виплачую, що він розтратив
Тетяна завжди жила по своїх статках. Ще батько її вчив: у борг не бери. Навпаки, до нього до зарплати працівники позичали, зате в день виплати тато приносив Тані
— Тобі грошей не вистачає? — відмовляла мати. — У нас же всього повно, є дві ваші зарплати, моя пенсія. А господарством хто займатиметься? Я вже багато не можу. — Обридло мені ваше господарство, мамо! Влаштуюся, і перевезу сім’ю в місто. Дітям треба вчитися. Та й будинок пора продати. Ти поїдеш із нами
Іван привіз наречену Валентину до батьківської хати, і мати аж світилася від щастя. Її синові вже за тридцять, а він нарешті оговтався, нагулявся й вирішив одружитися. Матері була
— А в мене, маківко, дар особливий. Я і знаю, і бачу, і допомогти вмію. — Усім? — Валя слухає заворожено. — Не всім. Комусь не допомогти, а комусь не хочу, хто іншим зла бажає, — спокійно пояснює бабуся, не відволікаючись від роботи
— Бабо Олю. Бабо Олю, — трохи голосніше гукає Валя, бачачи, що бабуся не реагує. — Що, маківка моя? — запитує баба Оля, не відриваючись від роботи. За
— А він взагалі вміє розмовляти? Я його жодного разу не чув. — Артеме, не кажи так, — смикнула його мати. — Дідусь просто переживає. — Але ж він мені чужий, — уперто продовжував хлопчик. — Це ж не мій дідусь. Це дідусь Марійки. — Артеме! — Що «Артеме»? Правду кажу. Мій дідусь живе у Львові, а цей… Він навіть не вітається зі мною
Мабуть, найважче в житті — це коли рідна людина раптом стає чужою, а чужа — найріднішою. Історія, яку ми сьогодні прочитали, саме про це. — Мамо, а чому
— До року дитину обов’язково потрібно постригти наголо! — Навіщо? – здивувалася Ксюша — Так годиться, – відповідала Єлизавета В’ячеславівна, – щоб волосся в дитини виросло міцним, красивим. — Воно й так гарне. Подивіться, яке густе. Ще зовсім трохи, і можна буде косичку заплітати
— Господи!!! Та що ж ти наробила?! — верещала свекруха, аж обличчя скривилося від люті. — У мене ж за три дні ювілей, як я в такому вигляді
— А куди ви бабусину люстру поділи? Гарна була люстра. Продали через Інтернет? А хто вам дозволив? Це ти була ініціатором? Звісно, не наживала, не шкода. А що ти нажила? Три простирадла і дві подушки?
— Ну, чоловік не витримав, — розповідає Юлія, лагідно хитаючи візочок, у якому дрімає її дворічний малюк. — Заявив своїй мамі: поки не вибачиться за свою поведінку, він

You cannot copy content of this page