Життєві історії
— Ще не подала, але пригрозила, що подасть. Поїхала зараз з дитиною до батьків на дачу, тиждень там вже безвилазно, а мої дзвінки взагалі скидає, образилася її величність!
— Тату, ти не приїжджай на наше весілля. Ну, правда, що ти будеш мотатися даремно. Та й компанія для тебе там невідповідна… — Зоряна ніяково посміхнулася. — Ми
— Сашко, а чого валіза в коридорі? Тільки не кажи, що тебе знову на всі вихідні у відрядження! Ми ж на дачу збиралися! Ну що ти мовчиш? Скажи
— Налаштувала? Так. І не збираюся цього приховувати. Хоча… я від доньки просто не стала приховувати правду. Ні тоді, ні потім. А що я мала говорити? Марина нервово
Їй було дуже соромно. І ще й незручно, якось аж винною себе відчувала. Так хотілося, щоб та Іра з третього поверху вже нарешті з’їхала звідси. Хоча, звичайно, було
— Це було її свідоме рішення, а тепер вона вже не справляється. І не дивно: племіннику 19 років. Розум у нього, як у п’ятирічного, а фізично він дуже
Валентина готувалася до свого шістдесятиріччя з душею і ретельністю, як завжди. Вона заздалегідь склала меню, закупила продукти, два дні провела біля плити. Все мало бути по-особливому: гарно нарізані
Все почалося, коли прибився той пес. Він просто сів біля двору і голосно заходився гавкати, наче когось кликав. Господарі на те й уваги не звернули — хто знає,
Ніна Іванівна стояла посеред свого городу й гордо оглядала володіння. Двадцять соток землі, як вона любила жартувати, перетворювалися під її руками на справжнє царство — тут грядки з
Вечірня служба в сільському храмі добігала кінця. Був звичайний будень першого літнього дня. У храмі людей майже не було, лише три старенькі бабусі, а ще Христина — прибиральниця,