Головна

Життєві історії

— Мотоблок наш тобі спокою не дає? На мотоблок зазіхнула! А я ж думаю, чого вона ходить, колінами виблискує… а їй не Сашко, їй техніка наша знадобилася! — Що?! — Оленка й сама на ноги схопилася. — Ви, тітко Віро, зовсім з глузду з’їхали на старості років? Нащо мені здався ваш мотоблок… разом із вашим дядьком Сашком?!
Життєві історії 0
— Та що ж це ти, Оленко? Га? Ти ж… ти ж нам як донька рідна… Ти ж із нашою Наталкою з пелюшок разом, подружки ж нерозлийвода… Ти
«Пакет брати будете? Чек потрібен?» Іван Сергійович за десять хвилин зрозумів, що йому вже млосно від цієї одноманітності, а люди ж тут цілими днями сидять. Нарешті черга розсмокталася, і продавчиня, простягнувши руку до пенсіонера, промовила: — Чек давайте. Могли б уже і кисляку попити, от не ліньки вам по такій спеці туди-сюди ходити?
Життєві історії 0
— Поверніть гроші! — рішуче мовив Іван Сергійович і поставив пляшку з написом «Молоко» прямо на рухому стрічку каси. Пенсіонер був налаштований серйозно. За свої кровні сорок дев’ять
— Давайте краще лазанью мою поїмо. Мене Людмилою звуть, але всі називають просто Люсею, а вас як? — Люсі вже починав подобатися цей кремезний, трохи незграбний і такий скромний чоловік
Життєві історії 0
— Люсю, ти своєму футболку братимеш? Навіть не думай, бери, не прогадай, знижки справді гарні. Бавовна стовідсоткова, якість — люкс, я своєму вже дві вхопила! Давай разом замовимо,
— Ти сама власноруч зруйнувала свій шлюб! — почула Настя замість привітання. — У тебе дитина, ти — мати! Поки онуку вісімнадцять не стукне, ти маєш про своє життя забути наглухо. Настя не стрималася, аж язик засвербів: — То що мені, зашити все там суворими нитками? — Зашивай, якщо інакше не можеш
Життєві історії 0
Настя розпрощалася з чоловіком чотири роки тому, коли їхньому синочкові саме виповнилося чотири. Знаєте, як воно буває: спочатку обоє наче з ланцюга зірвалися, бачити одне одного не могли,
Якщо вона вважає, що на мій день народження можна дарувати всіляку дурню, то чому я маю ламати голову над подарунком для неї? — Ти взагалі при собі?! — голос Марини затремтів. — Це не дурня, а те, що людина могла собі дозволити! Ти справді вважаєш, що вона мала в борги влізти, аби тільки тобі, великому панові, догодити?
Життєві історії 0
— Оце так подарунок? — Дмитро підняв футболку з таким виглядом, наче то була не нова річ, а якась стара засмальцьована ганчірка. Марина на мить заціпеніла. Вона дивилася
— У чоловіка батькові вже шістдесят шість, матері — п’ятдесят дев’ять, — розповідає Юля. — І обоє працюють. Кажуть, що пенсія — то сльози, на неї не проживеш. Свекор сміється, що піде на спочинок тільки тоді, як уже зовсім ноги не носитимуть. А свекруха каже просто: «Піду, як попросять, але одразу знайду собі щось інше». Бо вони розуміють: не можна падади тягарем на дітей, у яких свої сім’ї та малі дітки
Життєві історії 0
Останнім часом Юля ловить себе на тому, що кожна розмова з мамою дається їй дедалі важче. Знаєте, буває так: і любиш рідну людину, і зла на неї не
За п’ять хвилин до півночі стіл був готовий. Микола відкоркував ігристе. Святкували всі разом, розпитуючи Світлану про її «пригоду». Марина Василівна оглянула ногу, заспокоїла, що це просто розтягнення, але порадила завтра все ж заїхати до лікарні для певності. — Пощастило тобі, дівчино, що ти весь час ворушилася. Якби лягла на сніг — біда була б
Життєві історії 0
— Та не їм я майонезу, бабусю. Ну не їм же! — Світланка вже вкотре намагалася відбитися від наполегливої родички. — Бери, кажу тобі! Нам із дідом куди
Купила найкращого борошна, масла, цукру. Подумала: «Ось випечу свій фірмовий пиріг і покличу всіх дівчат на чай. І Оленку-кондитерку покличемо, хай оцінить!». Адже життя — воно занадто коротке, щоб витрачати його на образи та буркотіння. Краще поділитися теплим шматочком пирога, поки є з ким його розділити
Життєві історії 0
Буває ж так у житті: людина роками живе поруч із нами, всміхається, вітається, а в душі в неї — цілий мішок колючих думок. І не тому, що вона
— А пиріжки? Навіть не поїли… — Пиріжки? Пиріжки, чорт би тебе забрав! — Віктор підскочив і вибив у дружини тарілку з рук. Пиріжки розлетілися по підлозі. — Та що ж ти за людина така, Зойко! — Ой, таточку, не треба, не чіпай маму! — заплакав син
Життєві історії 0
— Припленталася, «зірка», — злостиво шепоче жінка собі під ніс, — буде тепер сидіти, балухати своїми очима. Усі ж перед нею танцюватимуть, гадина така. — Привіт, Зою! —
— Яєчнею нас тоді пригостили, уявляєш? — з гіркотою згадувала Женя. — А жили вони тоді дуже навіть непогано! Зайшла я в передпокій, щоб рушник чистий узяти, і чую — пахне. Так смачно, копченим… Відсунула я стопку білизни в шафі, а там —  дорога ковбаса захована
Життєві історії 0
— Мамо, та заспокойся ти вже! — намагалася заступитися за бабу Тоню донька, але Женя не вщухала. Вона цідила слова крізь зуби, з якоюсь особливою запеклістю перекручуючи томати

You cannot copy content of this page