Життєві історії
Я розумію, – розповідає мені Наталя Іванівна, далека моя родичка, – якби не було житла ні в кого, так, тоді край напружуватися, жили рвати і на іпотечну спільну
О дванадцятій у неї операція. Проста. Планова. Година, нескладні маніпуляції і виписка цього ж дня. І по-хорошому треба б було поїхати туди з нею, але вона не наполягала.
Цілих два роки він пам’ятав напам’ять номер Наталки, але так жодного разу і не подзвонив. А тут же, дивлячись на свої футбольні бутси і на те, як слабко,
— Бабуся вилила твій суп в смітник, сказала, що вийшов ще несмачніший, ніж минулого разу. Я тепер голодний, ма, що мені їсти?, — сказав мені син, коли я
— Дівчата у нас непогані, але начальниця – справжня мегера, – шепотіла мені Катя, моя сусідка по кабінету, у мій перший робочий день, – Жахлива людина! У нас
— Ілюшо, ти мене, звичайно, вибач. Але хто на твою сестру подивиться? Зрозуміло, що смак у всіх різний. Але відразу повна протилежність тому, що називають жіночою красою і привабливістю.
Вчора приходив просити моєї руки мій колишній з квітами та ігристим. Два роки, як у розлученні. Так ще й виявився невдоволений тим, що я його не дочекалася, і
— Рідну матір або в село, або на вулицю проганяєте, так виходить?, — запитала я в сина з невісткою. — Мамо, в селі не погано, швидко звикнеш, з
— Жінка, не знаєте, автобус уже пішов? — до зупинки підбіг захеканий мужик. Саме чоловік, років п’ятдесят, у куртці та розтягнутих штанях, на плечі пошарпана сумка. Обличчя просе,
— Саш, не треба, – простягнула руки до чоловіка Наталя. Але ремінь зі свистом розсік повітря й опустився на спину їхнього сина, який здригнувся. Олександр хотів влучити нижче,