Життєві історії
— Синку, купи квіточки! — Дякую, не треба. Назар стояв на зупинці,— чекав автобус. І все було добре, рівно до того моменту, як звідкись з’явилася бабуся з айстрами. Поставила
— Доброго дня, доню, як справи, зайнята, напевно? — Мамо, привіт, я передзвоню, добре? За кермом, — Валя кинула телефон на сусіднє сидіння, вона запізнювалася на чергову зустріч із партнерами,
Цей випадок стався в школі ще в далекому 1986 році. Свідки, а це були діти восьми років, нікому нічого не розповіли, тому розголосу історія не набула. І навіть
Якось увечері Катя відкрила сторінку чоловіка на фейсбуці. Несподівано. Просто переплутала закладку на комп’ютері. Хотіла закрити, але раптом побачила, що до Кості в друзі проситься якась Мері Петтерс.
Наталі виповнилося шістнадцять, коли вона познайомилася з дядьком Колею. Чоловікові на той момент було тридцять два. Він працював із батьком дівчинки і часто бував у товариша по службі
Антоніна встала пізно. Поспішати нікуди, на пенсії вже сім років, піклуватися нема про кого. Можна й повалятися. Але на душі чомусь неспокійно й тривожно. З чого б це?
Семен насилу підняв відро з молоком. —Ну, все, Зорько, на добраніч. Корова, ніби теж прощаючись на ніч, лизнула шорстким язиком його куртку. — Не балуйся! Обслюнявиш, прати потім
Життя в Уляни Петрівни було нелегке — трьох синів виховувавала практично одна, чоловік був холодним таким — підтримки від нього не було, навіть теплих слів, на додачу повний двір
— І навіщо вонj мені? — казала бабуся Поліна. — Ну, ба! — Олька тримала на руках маленького, місячного кошеня. — Не назад же мені його нести? — Ну то
— Катю, сьогодні ввечері погуляєш у тітки Свєти. — Чому? Ми ж планували піти до художньої школи… — засмутилася семирічна дівчинка. — Нікуди твій талант не дінеться! — махнула