Життєві історії
— Шкода Насті, ой шкода! Уже місяць так сидить біля віконця, — намагаючись говорити якомога тихіше і трохи нахилившись у бік сусідки, сказала Марія Анатоліївна з третього поверху.
— Свекруха якраз аж рветься, буквально руки потирає: нарешті вона добереться до невихованого онука, а я, чесно кажучи, просто в жаху, — каже Оксана подрузі. — А син
— Свекруха й сама в шоці, не очікувала такого, — каже Олена. — Вона пробувала дочку якось переконати, але та затялася: «Усе має бути за законом». Олені майже
— Загалом, радіє мій майбутній свекор так, що аж гидко стає. На Павла дивлюся, а він батька навіть схвалює, — скаржиться Поліна подрузі. Поліна у вересні має вийти
— Я її, звичайно, привітала, грошенят їй на картку переказала, образилася, мабуть, що мало, — посміхається Ірина Василівна. — Ну та нічого. Я собі свято влаштувала, з ікрою
— Тільки-но я заїкнулася, що дачу треба продавати, почалося: її ж наші батьки будували, ми домовлялися. Так, домовлялися, тільки де ті домовленості? — Любов Вікторівна нервує. — Ні,
— Треба ж, як вдало врешті-решт усе збіглося… Два дні тому Тетяна несподівано втратила вигідний підробіток. Підробіток був у всіх сенсах вдалий, Тетяна сиділа з сусідською дитиною через
Їй сьогодні наснився дивний сон — золоті кулі. Багато, багато золотих куль, легких, мов подих ласкавого вітерця. Вона пливла в потоці куль. І така любов розлита навколо, і
Вони разом вчилися в медичному училищі. Усі знали, що Іван був без тями від кохання до Поліни. Лише від одного погляду на неї в нього перехоплювало подих, а
Вона прокинулась і здивувалась, бо вже було пізніше ранку. Сонце світило на повну, а гілки берези були всі в інії і сріблилися в його промінні. Ранок, як завжди,