Головна

Життєві історії

— Вона думає, що допомагає. — Допомагає? Вчора вона сказала, що у мене в очах туга. Запитала, чи все у нас гаразд у ліжку. При тобі, Світлано! Я ледь зі стільця не впав. — Я пам’ятаю. — А позавчора? Свічки в тумбочці? «Для розпалювання пристрасті»? Твоя мати обирає нам свічки для інтиму
Життєві історії 0
— Павле, це ж ефірна олія! Лавандова олія! Вона поклала її на мою тумбочку! У нашій спальні! Світлана стояла посеред кімнати з пляшечкою в руці. Обличчя червоне, очі
— Я хотіла на твої іменини приїхати. Пам’ятаєш, я скасувала? Він влаштував скандал. Сказав, що я погана дружина, раз хочу кинути чоловіка у його вихідний. — Але ти казала, у Мишка температура була. — Збрехала. Соромно було зізнатися
Життєві історії 0
— Маріє Сергіївно, та у вас тут справжня тиша та спокій! Хоч би онук приїхав, пошумів! Сусідка Валентина стояла на сходовому майданчику з відром для сміття. Знову скаржилася
— Купила м’ясо? — запитав він замість «дякую». — Купила. І твій улюблений сир. — Чудово. Поїхали, їсти хочу. Він пішов до зупинки, навіть не запропонувавши допомогти з сумками. Наталка потяглася слідом. У маршрутці він сів біля вікна, вона — поруч, притискаючи пакети колінами
Життєві історії 0
— Наталко, він знову не заплатив за себе? Оленка стояла біля каси, похитуючи головою. У руках у Наталки був чек на три тисячі гривень. Продукти на тиждень. Для
— Я за все життя стільки на повітрі не була, як за цей сезон! Практично живу на вулиці. Дихаю чистим повітрям, та яким! — Таня аж рукою показувала на ялівці навпроти хати і на сосновий ліс, де завжди можна було набрати грибів, хоча б маслюків. А чорниці й суниці влітку було повнісінько
Життєві історії 0
Тетяна Андріївна аж світилася від щастя: нарешті здійснилася її давня-предавня мрія! Купила хату в селі, тільки-но на пенсію вийшла. Ох і готувалася ж вона до цього діла ґрунтовно,
— Вже обом пора до землі звикати, а вони все складають і складають грошенята! І чахнуть над своїми статками. Син єдиний, онуки… Ми всі тулимося в тісноті, а вони жадібні! — все бурчала Еля. — Про що можна мріяти в сімдесят років?! Живі-здорові, та й гаразд! Прямо молодяться, старі ж уже, що один, що інша. І які ж, га? Удають, що не розуміють, про що я кажу! Глухими прикидаються
Життєві історії 0
— Бісять мене мої свекри! Не розумію, як можна такими бути?! — кипить Еля. — Елю, заспокойся… — намагається вгамувати подругу Аня. — Не заспокоюсь! Мої батьки допомогти
Лідо, я не хочу, щоб твоя мама бувала у мене в домі. Той факт, що ти вийшла заміж за мого сина, не робить твою маму моєю родичкою. Буде у вас своя квартира — туди й запрошуй, а до мене не треба. Хочеш з мамою відсвяткувати день народження — йдіть до неї з чоловіком
Життєві історії 0
— Місяці зо два залишилось, принаймні, нам так обіцяють, — каже Ліда подрузі, втомлено зітхаючи. — Біда в тому, що ці два місяці чи трохи більше якось треба
— Мамо, давай продамо цей будинок, виручиш хоч якісь гроші, купиш собі шубу, путівку в санаторій. — З глузду з’їхали, це ж пам’ять про вашого батька! — Не такий вже він був і чудовий, щоб йому цей пам’ятник будувати
Життєві історії 0
— Синку, вставай, вже шоста година! — Мамо, дай поспати хоч у вихідний, ну що ти знову за своє?! — Синочку, я ж вікна замовила, сьогодні привезуть. На
«Оце так дивина! То останніми словами свекруху крила, звинувачувала, що ти в сім’ю лізеш, претензії щодо грошей висувала, а тепер прибігла до мами чоловіка по допомогу? І що ти їй відповіла?» — посміхається подруга
Життєві історії 0
«Тепер вона в мене шукає підтримки, вчора з онучкою приїхала, напросилася на чай, доки сина вдома не було. Я так зрозуміла, що хотіла поговорити», — розповідає Любов Семенівна
— Бабусь, а як ти дізналася вперше що чекаєш дитину, пам’ятаєш? Адже тестів не було тоді. — Я? Але ж як… Та ніяк. Ходила і ходила. Начебто зрозуміла вже, а мовчу. Не прийнято якось було говорити про це. А потім телят ми приймали, пам’ятаю, так бабця Нюра – ветеринар і каже: “не давайте, мовляв, їй телят тягати, вона вже й сама на сносях”. Ох і соромно мені було тоді, ображалася на бабу, бурчала
Життєві історії 0
Женя переводила дух. Фух, встигла! Вона їхала до бабусі. Довго вагалася, чи їхати, чи ні. Цілий день на роботі вирішувала. Часу було обмаль, та й Іллю самого залишати
Кажуть, прабабця моя циганка була, напевно, це від неї цей дар, а ти, Ларко, своє щастя мати дітей подрузі своїй віддала. Тепер вона за вас двох віддувається, хіба можна своє ліжко комусь пропонувати? Ні в якому разі не можна
Життєві історії 0
До цього санаторію Лариса та Борис їздили вже кілька років поспіль. Між собою навіть називали його «друга дача», настільки вони там звикли відпочивати й підліковуватися. Приваблювала в санаторії

You cannot copy content of this page