Життєві історії

Маленьку сіреньку кішечку Ритулі подарувала подруга. Маленька красуня дуже сподобалася добрій молодій жінці. — Назву я тебе Лялечкою, — вирішила Ритуля. — Лялька, — сказала господиня маленькій кішечці

Людмила вийшла з під’їзду. Очі були наповнені сльозами. Дійшла до лавки на дитячому майданчику і важко опустилася на неї. Щільніше запахнула плаща. Хоч червень наближався до свого розпалу,

— Ну що, поїдеш до мами на дачу? — запитав мій благовірний, намагаючись зробити вигляд, ніби йому байдуже. Я на нього уважно подивилася. Занадто вже завзято він мене

Було колись, що робила я касиром, хоч і приносила ця робота більше грошей, ніж моя педагогічна спеціальність, геть мені не до душі було. Душила вона мене, та й

Найприкріше, що він те саме мені казав про всю цю ситуацію, а тепер теж мене звинувачує, мовляв, хто тебе просив висловлюватися, та ще й у такому ключі. Наче

— Хіба хто міг передбачити, що все обернеться саме так? — зітхає Наталія Борисівна, дивлячись у вікно, де дощові краплі стікають по склу, наче її власні невиплакані сльози.

Аліні Сергіївні виповнилося тридцять два — рівно того самого дня, коли вона вперше ступила через поріг нового офісу. Уявіть: десять років життя в одній компанії, десять років в

Ми з чоловіком, Олегом, нещодавно переїхали до нового міста. Він завжди марив бути ближче до своєї родини — до батьків, сестри, її діток. Я не заперечувала: люблю, коли

Рівно за два місяці по весіллі свекруха навідалася до молодих, не так щоб з перевіркою, а ніби розвідати, як справи, чи не потрібна її допомога. Вдаючи, що втомилася

— Оце зухвальство! Поміняю замок і не підпущу й на поріг! Десь у глибині душі Марина й досі не вірила в те, що відбувається. Невже кохана людина змогла