Головна

Життєві історії

— Олена Петрівна після звільнення рахували останні копійки й розуміла, що на пенсію колишній вчительці не вижити, через кілька днів у неї вже не залишалося грошей навіть на хліб
Життєві історії 0
— Хороша Ви вчителька, Олено Петрівно. Начитана, досвідчена, відданна своїй роботі, так не хочеться з вами прощатися. Але прийшли молоді кадри, гадаю, Ви й самі розумієте… — сказала директорка школи
— Що ж твій татко такий чудовий тобі жодного листа не написав? А? Мовчиш! Не потрібні ви йому! Він замість вас іншу вибрав! І аліменти мені його не потрібні! Інакше потім притягнеться в старості, будете за ним горщики виносити! — відповіла мама
Життєві історії 0
Розлучатися з мрією було важко. Юлі хотілося вчепитися в блискуче хутро. Уткнутися в нього обличчям. Вона ж так її хотіла! Усе своє життя. І збирала, відкладала, збирала гроші.
Віра глянула на календар – третє вересня, їй сьогодні лягати в клініку! А що це тоді було сьогодні вночі? Цей дивний дзвінок від Аліни о шостій ранку, що це було? І її страшні слова, що Віри більше немає, і ці сльози відчаю її чоловіка? Це був сон чи … чи Віра побачила майбутнє, де її вже немає
Життєві історії 0
Мобільний задзвонив так різко, що Віра аж підстрибнула на ліжку. Дзвонив телефон чоловіка, але Федір навіть не ворухнувся – спав як бабак! На годиннику була шоста ранку, хто
— Тихо, чуєте, он там дзвенить. З того боку, а ну, – Катерина на звук підійшла, – дядько Гена, це ваша барсетка? — Моя, сонечко, і що, – променисто посміхнувся Генка. — Дядько Гена, звук із вашої барсетки, швидше подивіться, там наш ключ від машини! – Катя нервувала. — Сонечко, та як же ваші ключі могли потрапити в мою барсетку, – здивувався дядько Гена
Життєві історії 0
—  Толю, а ти пам’ятаєш, що на наступні вихідні до нас твій брат із дружиною приїде? — Та годі тобі! — Що «та годі», ти що, забув? Твій
Дивно, що ця Валька в його кімнаті робить так пізно? Наталя встала на колоду і зазирнула у віконце. Краще б вона цього не бачила, там були Андрій і Валя, він цілував її і шепотів усе те, що й Наталі
Життєві історії 0
Юрко відчинив двері, побачив, що мама на кухні, і хотів тихенько прошмигнути в кімнату. Але вона почула і крикнула, — Юро! А ну йди сюди, чого ховаєшся? Юрко
А ось до речі хлібопічка, тобі її в позаминулому році подарували, нова зовсім, а нам не потрібна. Чим не подарунок?  — Передаровувати начебто погано? – засумнівалася Валентина.  —  Та облиш, ніхто ж не дізнається про це. А хлібопічка крута, ми нею захоплювалися, ти навіть захотіла сама хліб пекти, але видно не зберешся вже
Життєві історії 0
— Вони вважають нас багатими і напевно чекатимуть від нас дорогих подарунків. Пам’ятаєш, як твоя тітка Наталя нашим будинком захоплювалася? Ну, звісно, наш дім трохи кращий за їхню
А потім, здається я придумала все. Ніч надворі, а я в курник. Шельми ці поки сонні, вирішила я їх помітити. Кожній на спині зеленкою мітку поставила. А що? Вони білі всі, як одна, а зеленку видно добре. Пораділа я, що так все придумала. Якщо тепер до сусідів і проберуться, то відразу видно де мої
Життєві історії 0
Усі ми потроху старіємо. І що старшими стаємо, то більше усвідомлюємо цінність зустрічей не тільки з близькими, а й із далекими родичами. З кожним роком згадується дедалі більше
— Бачиш як заговорили! Треба ж, шановні люди, соромно їм! А відколи це в нас праця ганебною стала? З яких це пір у нас працювати соромно? Ніби як у школі викладають, що всяка праця у нас у пошані, всяка робота потрібна та корисна. Це з чого раптом я вас зганьбив? Невже десь посеред міста купу в штани наклав на очах у всього чесного народу? Або мільйон вкрав, та з вами не поділився
Життєві історії 0
Вероніка соромилася свого діда. До сліз соромилася, до червоних щік. У всіх діди, як діди, пристойні на вигляд люди похилого віку, а в неї що? Дід двірником працює!
Максим Петрович коротко розповів, як опинився тут, а потім помітив на підвіконні відкритий блокнот із зображенням своєї дружини. Сумнівів не було, це Світлана. Її усмішка, її локони і родимка над верхньою губою. Наче це не олівцем намальований портрет, а справжня фотографія. — Це хто на портреті? – запитав Максим, не уявляючи навіть, що відповість старий друг. — Моя дружина, – сказав той і замовк, прикривши очі
Життєві історії 0
Максим Покотило був одним із найуспішніших людей свого краю. Щоправда, не завжди. Багато в житті пережити довелося, перш ніж знайшов Максим Петрович справу всього свого життя, і поступово
Тут Валерій мав рацію: мама знову запропонувала дещо, на її думку, дуже креативне. Цього разу потрібно було не збирати їм гроші на перший внесок за іпотекою, а продати квартиру батьків невістки, в якій вони зараз жили
Життєві історії 0
— Мамо, ну чому ти все вирішуєш за нас? – Валерка роздратовано дивився на Ніну Петрівну. — Тому що, я краще знаю! – категорично відповіла та. – У

You cannot copy content of this page