Життєві історії
Діти настільки правдиві, наскільки й жорстокі. Вчителі в школі називали його лише за прізвищем Галушка, а ось на ім’я його ніхто не кликав. Вже в класі третьому до
Крики сестри Надійка почула, не дійшовши й кількох кроків до дверей квартири. Мимоволі прислухалася. Сестра Іра кричала щось про неї і чомусь про Олега, її чоловіка. Надійка розчинила
— Куди зібралася, Катерино? — Карина схопила сестру за руку. — Гуляти… — З ким? — Яка різниця? — І справді, жодної. Все одно доведеться скасувати твою прогулянку.
— Ой, як зле мені, синку, — Галина Гаврилівна кілька разів важко зітхнула в слухавку й почала махати руками перед своїм обличчям. — Напевно, мені вже недовго лишилося…
— Чого розляглася? Йди вечерю готуй! — Все готово давно. Тобі залишилося тільки розігріти. — Ти мене не чуєш, чи що? Я по дорозі купив пельмені і хочу,
«Мамо, ти що зовсім з глузду з’їхала?» Слова доньки боляче і хльостко вдарили Ліду, ніби отримала удар під дих. Боляче. Вона мовчки продовжувала чистити картоплю. «На нас вже
— Зрозуміло, що зараз йдеться не лише про неї, а й про її дітей, але ж думати про них мала вона в першу чергу, — розповідає про сестру
Ганна пішла від чоловіка за два дні після весілля, взяла з собою найголовнішу цінність — собачку Монічку, загорнула її в рожеву ковдрочку і, зупинившись у дверях, прикрикнула так,
Тьмяне світло люстри у вітальні Марини Петрівни тремтіло на кришталевих келихах. За столом, заставленим різноманітними делікатесами, зібралася родина – привід був важливим: перший день нового року. Повітря було
— Аліно, знову?! А якщо я не зможу допомогти? — насупився Григорій, коли перед ним на стіл поклали щось, схоже на грудку бруду. — Не всіх же можна