— Залишайся вдома, лікуйся, Люба. У відпустку поїду один, а ти доглядатимеш мою маму, дистанційно звичайно. Все одно будеш для себе готувати? І для неї звариш чогось. А наш син відвезе. Нехай також візьме участь, — заявив чоловік
— Я поїду на море один, мені потрібний відпочинок! — чоловік змусив хвору дружину доглядати свекруху — Яка лікарня, Любо? Ти ж сильна, на тобі орати можна. А я
Баба Маша ніколи до “великого ринку” вздовж дороги не приходила. Торгувала у себе біля будиночка, розклавши товар на столітньому табуреті
Моя подруга з чоловіком кілька років тому збудували шикарний будинок. І попросила у подарунок на новосілля килимок. Ну, всі ж таки розуміють, про що це? Довга доріжка пов’язана
— Нормально це? – обурюється Алла. – Я або чоловік зриваємося з роботи, біжимо бабусю перевіряти, у тієї, звісно, тиск під 200, але він і зранку був такий, а рідна дочка поїхала на дачу до подружки кріп від бур’янів прополювати? Бабуся на дочку лається, але та своєї провини не визнає: у тебе ж онук недалеко, його дружина недалеко, телефон у тебе є, що мені, сидіти за руку тебе тримати чи що. Світлана, її проблеми, діти й онуки в мами чоловіка Алли тепер не сходять із язика
— Я – взагалі чужа людина, – каже Алла. – Я до себе ніякої уваги й не вимагаю, але свекруха і на сина забиває, і на онука, і
Жінка винувато подивилась на племінницю. — У мене наче пелена з очей злетіла. Я не знаю, що й сталося — наче на тому світі побувала! Відсьогодні – все! Присягаюсь тобі, більше ніяких посиденьок
Дівчинка сиділа в під’їзді на сходах і дивилася, як по шибці вікна стікають краплі дощу. В руках у неї був невеликий плюшевий ведмедик з однією відірваною лапою. Дівчинка
— Мамо? А що? А чому ні? Адже скільки знято фантастичних фільмів про переселення душ в інші тіла?! Чому його мама не могла зробити так само?
— Вони кажуть, що шансів практично немає, але батько нізащо не погодиться відключити її. Якби ти тільки чула, що я наговорив їй того останнього дня… Так соромно. Максим сидів
— Зачекай, а гроші в тебе звідки? Ніно… – сплеснула руками Марія, – задарма ж вони не віддадуть зовсім. І потім на корми треба буде витрачатися. Альта хворіла в них останнім часом, і навіть ветеринар вважає її безперспективною, шістнадцять років їй уже. Подумай… — А мені на ній не орати. Будемо ми разом вік доживати, по полях гуляти, роботою я її не замаю, – усміхнулася Ніна, – а гроші?
Степан Ілліч ішов до будинку, опустивши голову. Навіть здалеку було видно, що пенсіонер чимось стурбований. — Ти, що Ілліч? – не витримала Ніна Андріївна, його сусідка, яка поливала
— Ну що, татку? Як справи? – запитувала Галя, повертаючись із роботи. — Усе чудово. Я тут картоплі зварив і курку посмажив. Сідай вечеряти, Галочко. Кісточки складай ось у цю миску. Вони підуть для Фокса… – дбайливо говорив батько, сідаючи до столу у великому будинку. — Господи, як добре… Уже й не пам’ятаю, щоб про мене хтось піклувався. Оце так… – протягнула Галя після вечері й обійняла батька
Павло Іванович довго не міг отямитися після того, як втратив дружину. І тільки коли завів собаку за порадою товариша, життя стало трохи веселішим і активнішим. Фокс, так назвав
– Власне, вона і поступилася нам у ціні всього на 100 тисяч, напираючи на те, що нам залишаються пралка, кухня, дещо з меблів. Тільки телевізор і мікрохвильовку хотіла забрати. І договір ми складали з урахуванням усіх цих речей і даючи кузену чоловіка місяць на передачу квартири після того, як уже ми станемо власниками. Вони ж нам казали, що щойно гроші від нас отримають, то одразу й куплять, і речі вивезе тітка, мовляв, їх продавці чекають. А місяць це так – про всяк випадок
Взяли й виламали замок наш, поставили свій, частину речей із квартири просто на сходовий майданчик виставили, а за решту речей, вже як ми їх тільки не просили, але
За столом уже сидів тато і намагався згорнути млинець, густо намазаний сметаною і варенням. — Ось млинець, – бурчав тато, сметана і варення капали на тарілку, а він намагався відкусити то з одного, то з іншого боку. — А сосиски є? – Аня з дитинства любила сосиску в млинець загорнути. При слові «сосиска» почувся стукіт кігтів по ламінанту і в кухню влетів їхній песик Джек. Зазвичай у таких випадках із песиком Джеком вбігав і кіт Тихон. Але кіт ось уже місяць, як пропав на дачі
Увесь робочий тиждень світило яскраве сонце. Але в п’ятницю похолодало, небо затягнуло хмарами і пішов дощ. І Петренки вирішили цими вихідними на дачу не їхати – жовтень уже
Ким її тільки не називали: і Шапокляк, і Штукатурка, але врешті-решт зупинилися на найочевиднішому – Калоша. Адже Люба ніколи не розлучалася зі своїми червоними не вбитими калошами, а Калошею прозвали її на старий манер. Про кличку цю знали всі від малого до великого: і сусіди, і діти, і чоловік, але тільки не сама Люба. В очі Любу нікому не хотілося ображати грубо, адже була вона жінкою доброю, простою, нехай і з дивацтвами, тому й прощалися їй папуаські крайнощі
— Ну і куди ти так виряджаєшся, га, матір? — Тобі подобається? – осяялася Люба посмішкою. — А то! Усі кутюр’є вже ридають від заздрості разом зі мною.

You cannot copy content of this page